Пітер Пен = Peter Pan

Замiсть вiдповiдi Пiтер пiдвiвся й одним ударом ноги скинув сплячого Джона разом iз ковдрою з лiжка. Цей зухвалий вчинок не сподобався Вендi, i дiвчинка рiзко заявила, що вiн не господар у ii будинку. Проте, Джон продовжував спати на пiдлозi настiльки безтурботно, що вона дозволила йому залишитися там.

– Я знаю, що ти хотiв здаватися добрим, – сказала Вендi, заспокоiвшись, – тому можеш подарувати менi поцiлунок.

Вона зовсiм забула про його невiгластво, коли йшлося про поцiлунки.

– Я не думав, що ти захочеш забрати його назад, – сказав вiн трохи з гiркотою, i запропонував повернути щось iнше.

– О, любий, – сказала Вендi приязно, – я не мала на увазi поцiлунок, а лише наперсток.

– А це що таке?

– Щось таке, – i Вендi поцiлувала його в щоку.

– Весело, – визнав Пiтер серйозно. – То тепер ти хочеш, щоб я тобi подарував наперсток?

– Якщо тобi так хочеться, – зауважила Вендi, тримаючи цього разу голову прямо.

Пiтер поцiлував ii i тiеi ж митi дiвчинка злякано заверещала.

– В чому рiч, Вендi?

– Хтось боляче смикнув мене за волосся!

– Це, мабуть, Тiнк. Нiколи не знаеш, що iй заманеться.

Це справдi була фея, яка вовтузилася в повiтрi i знову вдалася до ненормативноi лексики.

– Вона каже, що буде смикати тебе за волосся, Вендi, щоразу, як ти будеш дарувати менi наперсток.

– Але чому?

– Чому, Тiнк?

І фея повторила:

– Бо ти дурний вiслюк.

Пiтер не збагнув чому, зате Вендi втямила i трохи засмутилася. Бо вiн сказав, що прилiтав до них у дитячу зовсiм не заради неi, а щоб послухати казки.

– Розумiеш, я ж не знаю казок. І нiхто iз загублених хлопцiв не знае навiть однiеi казки.

– Який жах! – зiтхнула Вендi.

– Знаеш, – спитав Пiтер, – чому ластiвки будують гнiзда пiд стрiхами будинкiв? Щоб слухати казки. О, Вендi, твоя мама розповiдала тобi таку чудову казку.

– Це яку ж?

– Про принца, який шукав дiвчину, що загубила кришталевий черевичок.

– Пiтере, – пояснила Вендi азартно, – це ж Попелюшка, i вiн потiм ii знайшов, i вони жили пiсля цього дуже щасливо.

Пiтер так зрадiв, що зразу ж схопився з пiдлоги, на якiй вони сидiли, i поквапився до вiкна.

– Куди ти йдеш? – закричала Вендi, передчуваючи щось недобре.

– Розповiсти iншим хлопцям.

– Не треба, Пiтере, – попросила вона. – Я знаю ще й купу iнших казок.

Вона промовила саме цi слова, тому не може бути жодних сумнiвiв, що таким чином вона випробовувала Пiтера.