Пітер Пен = Peter Pan

А потiм знову насупився.

– Пiтер кинув мою руку, – сказав вiн, скривившись, – крокодиловi, який випадково пропливав повз.

– Я вже давно, – зауважив Смiхун, – помiтив ваш дивний страх перед крокодилами.

– Я боюся не крокодилiв, – виправив його Гак, – лише цього одного крокодила. – Вiн перейшов на шепiт: – Йому так припала до смаку моя рука, Смiхуне, що тепер вiн усюди мене пiдстерiгае, тягаеться за мною по морях i суходолах, i облизуеться, уявляючи, як з’iсть усю решту мене.

– У певному сенсi, – гмикнув Смiхун, – це такий собi комплiмент.

– Не треба менi таких комплiментiв, – гаркнув Гак примхливо. – Я хочу, щоб Пiтер Пен першим дав себе скуштувати.

Вiн сидiв на капелюшку величезного гриба i тепер промовляв тремтячим голосом.

– Смiхуне, – сказав вiн ледь чутно, – цей крокодил давно б мене з’iв, але, на щастя, вiн примудрився проковтнути годинник, i тепер той цокае у нього всерединi та попереджае мене про його наближення.

Пiрат зареготав, але смiх його був невеселим.

– Одного дня, – зауважив Смiхун, – годинник зiпсуеться, i вiн вас дiстане.

Гак облизав пересохлi губи.

– Ще б пак, – погодився вiн, – тому той страх i переслiдуе мене.

Раптом вiн вiдчув якесь дивне тепло знизу.

– Смiхуне, – сказав вiн, – а мое сидiння гаряче.

Вiн зiстрибнув. Коли все палае, молоток i плоскогубцi печуть.

Вони обстежили гриб, який був завбiльшки з невеличкий ослiнчик. Таких грибiв не бувае в звичайних лiсах.

Вони спробували його зiрвати, i вiн легко пiддався, бо зовсiм не мав корiння. Але з того мiсця, де «рiс» гриб, раптом задимiло. Пiрати перезирнулися.

– Це ж димар! – здогадалися вони одночасно.

І справдi, iм вдалося виявити димар пiдземноi оселi. Хлопчики зазвичай затикали його грибом, коли ворог опинявся по сусiдству.

Але не тiльки дим надходив iз комина. Звiдти линули ще й дитячi голоси, адже хлопцi почувалися в безпецi i весело базiкали. Пiрати похмуро прислухалися до розмови, а потiм поклали гриб на старе мiсце.

Вони стали пильно роззиратися навколо i помiтили дупла семи дерев.

– Ви не чули голосу Пiтера Пена звiдтiля? – прошепотiв Смiхун i погладив свiй Джоннi-штопор.

Гак кивнув. Якийсь час вiн стояв у роздумах, нарештi його блiде обличчя спотворила така усмiшка, вiд якоi кров холоне в жилах. Смiхун саме цього i чекав.

– Розкрийте ваш план, капiтане, – закричав вiн нетерпляче.