Пригоди казок

Серед розкиданих малюнкiв опинився i шкiдливий Лепрекон, який випадково потрапив не до своеi збiрки казкових персонажiв.

– Фу! Тьху! Скiльки шерстi! А ну, забиратися з мого аркуша! – пролунало буркотливе обурення з iрландським акцентом.

– Ой, можна подумати! У самого шерстяка до пояса, а на мене бурчить, – вiдповiв муркочущий голос.

Несподiвано з малюнка, на якому був зображений кiт Пан Коцький, витягнулася волохата лапа. Вона зачепилася кiгтями за асфальт i стала стягувати свiй аркуш з iншоi iлюстрацii. Знизу виявився малюнок того самого Лепрекона, який випадково потрапив в папку до украiнських народних казок.

– Фу ти ну ти… – пробурчав Лепрекон з акцентом.

Низький на зрiст мешканець iрландських лiсiв поправив на головi зелений капелюх i приструнив густу руду бороду. Потiм витягнув з малюнка горщик, доверху набитий золотими монетами, та почав вибиратися сам. На дii Лепрекона вiдреагував Пан Коцький, який теж частково висунувся зi свого аркуша.

– Куди це ти зiбрався? – здивувався Пан Коцький.

– Куди-куди, – огризнувся Лепрекон. – Подалi з цього смiтника. Не для того мене малювати три днi, щоб я тут валявся серед недопалкiв. Тьху!

Лепрекон демонстративно плюнув убiк доверху заповненого смiттевого кошика. Вiн пiдняв свiй горщик i вже попрямував до АЗС, але його вiдволiк Івасик-Телесик.

– Де це ми? Що це ми? – з подивом промовив круглолиций хлопчисько.

– Де це ми, що це ми… – перекривив його Лепрекон.

– Це неможливо! Вiн нас детально промальовував! – заступилася за художника красуня Царiвна. Вона щойно вийшла з морськоi пiни i тепер сушила свою довгу русу косу.

– Згоден iз Царiвною! Он яку булаву гарну вiн менi зробив! – пiдтримав казкову красуню Котигорошко. – А ти, зелений, взагалi не з наших казок, тому мовчи! Бо накрию тебе булавою – будеш знати! – Богатир загрозливо пiдняв булаву в напрямку героя iрландських народних казок.

– Ой-ой-ой, налякати, – огризнувся Лепрекон, але про всяк випадок вiдiйшов на безпечну вiдстань.

Всi на секунду замовкли. Повз зупинку громадського транспорту на великiй швидкостi проiхав автомобiль, пiднявши в повiтря аркушi i деяке смiття. Персонажi, якi до цього залишалися на своiх малюнках – повипадали на асфальт.

– Ай, ой! – заохкали звiрi з рукавички.

– Ай! – повторив за ними пес Сiрко, приземляючись на спину.