Пригоди казок

 – Це ж треба, прямо на спину! Можна подумати, менi радикулiту мало, тепер ще й вiд синцiв болiтиме.

– Не турбуйся, ми тебе вилiкуемо, компреси зробимо. Будеш як новенький, – спробував заспокоiти казкового собаку Майстер Іванко.

На свое випадiння з iлюстрацii вiдреагувала i Коза-Дереза. Вона виставила вперед рiжки i дуже голосно промовила:

Я – Коза-Дереза,

За три копи куплена,

Пiвбока луплена!

Тупу-тупу ногами,

Сколю тебе рогами,

Нiжками затопчу,

Хвостиком замету —

Тут тобi й смерть!

– Страшно, прям описатися, – з ехидною ноткою прокоментував дii Кози-Дерези Лепрекон.

– Тю на тебе, зелений, – заступився за козочку Кабанчик.

– Ти на мене не тюкай, – огризнувся герой iрландських народних казок, – а то розповiм, чим моi iсторii закiнчуватися.

Кабанчик почав бити ратицею землю i загрозливо похрокувати убiк Лепрекона, але його зупинив Івасик-Телесик:

– Досить вам. Усi однаково потрапили до однiеi неприемностi. Я вам ось що скажу. Нам би вибратися звiдси, поки нiхто не побачив.

– І куди вибиратися? – поцiкавився Пан Коцький, який прийняв важливу позу, заправивши лапи за широкий пояс, оперiзуючий кожух.

– Я пропоную знайти нашого мальовника. Нехай скаже, чому викинув нас на узбiччя, – висловила пропозицiю красуня Царiвна.

– І де нам його шукати? – поцiкавився Котигорошко.

– Я допоможу, гав. Я хоч i старий, гав, та нюх ще добрий, – вiдгукнувся Сiрко.

Героi казок пiдтримали оплесками чарiвного пса. Сiрко одразу ж активiзувався. Вiн вiдчув свою значимiсть i вирiшив виправдати покладену на нього вiдповiдальнiсть.

– Ось тут, гав, вiн сiв у вiзок, гав!

Лепрекон голосно розреготався на таку заяву Сiрко.

– Ой, заморив! Теж менi сищик! – крiзь смiх видавив герой iрландських народних казок, а через кiлька секунд вже спокiйно додав: – Це i так зрозумiти, що вiн тут сiв в автобус та поiхати далi подорожувати по мiстах.

– А ти звiдки про автобус i мiста знаеш? – поцiкавився у гнома Івасик-Телесик.

Мешканець лiсiв закотив очi:

– Тому що я зверху лежати в папцi i бачити, як поiхав наш художник, а ми розлiтатися в рiзнi боки. Я ось пiд цього волохатого потрапити, досi ще шерсть у ротi. Тьху!

У вiдповiдь Пан Коцький невдоволено пирхнув.

– Досить вам, – зупинила суперечку Царiвна. – Поки ми сваримося, наш мальовник усе далi вiд нас вiд’iжджае.