Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi

Справжне опудало…

Та ще й до цього всього – такi витрати! Наварить усього, наче на двох добрячих чоловiкiв, а вийде з хати, то й для неi нiчого в горщику не лишиться.

– Що ж, дитина дитиною, – говорила з жалем жiнка. – Мабуть, така воля Господня. Але цього виiдання – не прощу! Їй-бо – не прощу!

II

Наступного дня жiнка зварила горщик капусти, горщик гороху, засмажила чималий шмат сала, все це поставила в пiч, заслонила, нагодувала дитину, взяла з собою кота й Жука i пiшла.

Але не пiшла далеко – стала за рогом хати i дивиться крiзь шибку.

Аж тут пiднiмаеться з постелi отой пiдкидень i, сiвши в колисцi, розглядаеться по хатi – чи нiкого нема?

Дивиться жiнка далi, а воно вилазить з колиски – i до печi. Прийшов, вiдчинив, потягнув задоволено носом, бо в каструлi запахли шкварки, i давай шукати ложки. А ложки були на миснику.

Дiставати iх було незручно, тож вiн вилiз на скриньку i, вибравши найбiльшу, шмиг до горщикiв. Витягнув з печi капусту, помастив салом, докинув гороху i iсть, аж за вухами лящить.

Сторопiла жiнка, побачивши таке диво, сплеснула в долонi i швидше до сусiдки – порадитись.

Прибiгли обидвi щодуху, дивляться – а в горщиках вже мало що й залишилось. А воно аж сопе, та iсти не перестае…

Виiв капусту, виiв дочиста горох, стукнув ложкою в пусте дно, перехилив каструлю, вилизав приправу, що залишилась, горщики засунув у пiч, ходить по хатi, як старий, i заглядае по кутках.

Жiнка тiльки зуби зцiпила, але мовчить.

А той ходить, роздивляеться, знайшов яйце, яке курка знесла пiд решетом, i давай крутити своею здоровезною головою i та дивуватися:

«Сiмдесят сiм лiт живу, – каже, – а ще не бачив такоi бочки без обручiв…»

З цих слiв сусiдка й зрозумiла, що то був краснолюдок.

– Не залишилося, – каже, – нiчого робити, тiльки вирiзати добрий березовий прут та дати йому доброго прочухана i викинути на смiтник. Як буде верещати на смiтнику, то краснолюдки справжню дитину принесуть, а цього виродка заберуть собi назад.

Сподобалось це жiнцi. Як скочить вона до берези, та як виломить прута, як влетить до хати, як схопить пiдкидька, як не почне його шмагати!

– Ось тобi!.. за мого Яська, за мою шкоду! А на!.. на!.. на!..

А той верещить – аж на небi чути, а жiнка не перестае та все шмагае.

У третiй хатi жила вдова Кукулина з малою донечкою Марисею.

І як на те, саме на той час Кукулина взяла на руки свою дiвчинку i йшла полоти на панське поле.