Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi

 – Та все ж краще, нiж бабськi поштурховиська…»

І, заплющившись, розiгнався й стрибнув. Вiдразу в головi запаморочилось, свiт закрутився пiд ним, як дзига; жiнка, хата i рогач – все це мигнуло в його очах, i вже вiн був певен, що не позбирае власних кiсток. Аж тут вiн почув, що впав на щось м’яке, наче на перину, i воно хутко тiкае з ним.

Щоб не впасти, вiн ухопився руками за щось, що тiкало. І раптом його обдав приемний запах, наче хто шинку потягнув перед носом.

Це був кiт, який, ухопивши ковбасу, що сушилася в димарi, тiкав крадькома по пристрiшку.

Коли Пiдземок упав на його спину i вхопився руками за шерсть, переляканий Мурко дременув щосили, бо думав, що це жiнка схопила його за шкiрку на мiсцi злочину.

Вони вже далеко були вiд хати, i село майже зникло, i котюга, вскочивши мiж бур’яни i кропиву, почав качатися по землi, щоб скинути з себе тягар, який дошкуляв йому.

Однак Пiдземок не випускав котячоi шиi. Правда, його пекла кропива i кололи будяки, але запах ковбаси був такий вабливий, що вiн вирiшив будь-що триматися.

І тiльки коли кiт, кидаючись то сюди, то туди, випустив ковбасу з зубiв, Пiдземок скочив зi спини, вхопив ковбасу, лопухом обтер вiд пiску i з’iв. Добре пiдкрiпившись, вiн закурив люльку, лiг пiд кущем i, розмiрковуючи про своi дивнi пригоди, солодко заснув.

IV

Був бiлiсiнький день, i вже сонце почало проникати крiзь кущi, коли Пiдземок раптом прокинувся i, сiвши, став пильно прислухатися.

Йому здалося, що якийсь звук розбудив його. Слухав, не знаючи добре, чи це сон, чи не сон, бо ж довкола нiчого не було видно. Але в повiтрi справдi бринiв якийсь звук: спочатку як дзижчання мух, потiм як гра комарiв, нарештi, наче капела бджiл, коли рiй тiкае на луки.

Аж iз тих звукiв випливла якась дивна пiсенька – не голосна й не тиха, не пташина, але й не людська, не смутна й не весела, а така хвилююча, що хоч смiйся i плач одночасно.

Пiдземок слухав все уважнiше.

Вiн любив усяку музику i, змiркувавши, звiдки лунае той голос, встав i пiшов просто на нього.

За хвилину вийшов з кущiв на лiсову галявину, оточену густим бором. Над галявинкою здiймалася тоненька смужка диму з невеликого вогнища, на якому варилось щось у казанку i смачно пахло.

Пiдземок понюхав i хотiв було пiдiйти ближче, бо ж вiн був надзвичайно ласий до всякоi iжi. Коли раптом собака, бiгаючи туди й сюди, почав гарчати i погавкувати.