Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi

«Що за лихо принесло мене сюди!» – подумав i аж затрусився при згадцi про ту молодицю.

Вже розглядався, чи не краще було б зiскочити, нiж наражатися на нову зустрiч iз лихою жiнкою. Але було ясно: коли стрибнеш, то можна скрутити шию.

А лелека зробив широке коло над почорнiлою, порослою мохом стрiхою, тодi друге, менше, опускаючись щораз нижче, нарештi, витяши довгу шию, i з голосним клекотом опустився на старе гнiздо. Ще хвилинку радiсно бив великими крильми у тихому синьому повiтрi.

Пiдземок виткнув голову з-за шиi лелеки, глянув – усе так, як i було: у хлiвi теля озиваеться, зозуляста курка кудкудаче, глечик з-пiд молока стирчить догори дном на кiлку бiля тину, у будцi хропе Жук.

Раптом рипнули хатнi дверi.

«Напевно, баба!» – думае Пiдземок, i в нього аж шкiра на спинi затерпла.

А знизу почулося:

– Лелеко! Лелечко! Здоров! Вiтаемо тебе, вiтаемо! У добрий час!

Пiдземок, пiзнавши жiночий голос, швиденько став ховатися за шию лелеки, але молодиця вже помiтила його.

– Що за нечиста сила? – каже вона, пильно дивлячись угору.

Раптом сплеснула в долонi та як закричить:

– Лишенько! Адже це той самий злидень! Мана якась чи що?

А що була дуже гаряча, то як крикне:

– Зажди-но, потворо! Зараз я дiстану тебе рогачем! Вона прожогом кинулась до хати, а Пiдземок тим часом – скiк з лелеки на самiсiньке дно гнiзда, зарився в солому, сидить i визирае через дiрочку в гнiздi, що буде далi.

Незабаром прибiгла жiнка з рогачем. Глянула на стрiху – нема нiкого, тiльки лелека на червоних ногах розчепiрився над гнiздом i весело, лунко клекоче.

– А той де подiвся? – гукае жiнка. – Чи туману хто напустив, чи що?

Раптом соломинка залоскотала Пiдземковi в носi, i вiн, не маючи сили стриматись, чхнув, як iз гармати.

– Ага, ти тут! – заверещала жiнка i давай дiставати його рогачем. Але не могла дiстати, бо рогач був закороткий.

– Зажди-но, пiдмiно, я драбину притягну.

«От лихо», – думае Пiдземок i оглядаеться, шукаючи порятунку. Холодний пiт виступив у нього на чолi.

Глянув униз – тягне жiнка довжелезну драбину, з якоi дiстала б i до дзвiницi.

Коли Пiдземок побачив це, в нього стиснулося серце. А жiнка вже приставила драбину до стрiхи i лiзе з рогачем.

Вискочив бiдолаха з гнiзда на самiсiнький край комина.

«Може, скочити?» – думае. Приглядаеться – де там! З такоi висоти розбився б, як яйце.

А жiнка вже стоiть на серединi драбини i тицяе рогачем.

«Це вже кiнець, – думае Пiдземок.