Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi

– Стiй, стiй! – гукнув на це заритий в сiнi Пiдземок.

Але селянин розповiдав далi, нiбито нiчого не чуючи.

– Як же йому не пересiдати вiд миски до миски, коли тут земля така, що сама дае стократний урожай. А скiльки тут сала, солонини, а гусячого смальцю! Не переiсти нiколи!..

– Стiй! Стiй же! – ще голоснiше крикнув Пiдземок, вилiзаючи з сiна. – Стiй же, коли кричу!

– А що там? – питае селянин, наче вперше його почув.

Пiдземок вилiз i, проникливо дивлячись чоловiковi в очi, питае:

– Не брешеш, чоловiче?

А Скробек:

– Чого менi брехати? Правда ж!

– Їжi досить, кажеш?

– Скiльки влiзе.

– І смачна?

– Жир по бородi тече!

– А миски великi?

– Як те мiсячне коло. А мiсяць саме заходив.

– Якщо так, – каже Пiдземок, звертаючись до короля, – я залишаюся тут, милостивий володарю!

Вiн упав королевi до нiг, потiм став на драбину, вклонився товаришам i почав гукати на селянина, щоб завернув до цього села.

А коли Скробек несподiвано звернув убiк, вiз зачепився колесом об камiнь i заточився так, що аж пiдскочив.

Пiдземок, який стояв на драбинцi, раптом випав з воза.

Нiчого, правда, йому не сталося, бо упав на товстий шар дрiбного пiску, як на перину, однак зчинив такий страшний крик, що в селi прокинулись усi собаки i почали голосно гавкати.

На цей гавкiт вiдiзвався один гусак, другий, десь загелготала якась чуткiша гуска, за нею друга, десята, двадцята; потiм по подвiр’ях i хлiвах зчинився такий страшенний вереск, наче все село горiло.

– Ой, костi моi, костi! – обмацуючи ребра, кричав Пiдземок, переляканий тим гавканням i гусячим криком, але голос його губився у цьому гаморi.

Скробек цьвохнув батогом, i шкапина швидко побiгла. Пiдземок устав, оглянувся i побачив, що в пiску бiля нього ще хтось порпаеться. А коли з-за хмари виглянув мiсяць, Пiдземок, на превелике свое здивування, впiзнав Кошалека-Опалека.

– Чи менi вбачаеться, – каже Пiдземок, – чи це справдi ти, вчений мужу?

– Я, брате! – вiдповiдае Кошалек-Опалек.

– Чи ти, боронь Боже, також випав з воза?

– Е, нi! – каже Кошалек.

 – Я вискочив тiльки за дозволом короля. Знаеш, брате, коли тут такий гусячий крик, то, очевидно, тут мусять бути й гуси. Чи це тобi ясно?

– Ясно, як сонце.

– А як е гуси – то й пера мусять бути! – мовить далi Кошалек-Опалек. – Так же?

– Як два i два – чотири, – вiдповiв той.

– А як е пера, – продовжував знов учений, – то й моя слава не пропаде, коли замiсть тiеi загубленоi книги напишу нову.