Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi

Правда ж?

– Правда, свята правда! – пiдтвердив iз запалом Пiдземок. Але хоч гаряче притакував своему товаришевi, насправдi не дуже був радий, що на тi жирнi шматочки, яких вiн сподiвався, знайшовся компаньйон. Згодом сказав:

– Знаеш що, вчений мужу? На мою думку, не личить ученому пхатись помiж мужикiв i разом з простаками сiдати коло миски. Таким шляхом можна легко завдати шкоди своiй ученiй славi. Краще зробимо так: я пiду в село, а ти – в лiс. Як настане нiч i всi позасинають, я приведу тебе, вчений мужу, i ти пiдкрiпишся тим, що залишиться у мисцi.

Хоч воно часом буде й скупо, та нiчого, бо ж не единим хлiбом людина живе… Так принаймнi честь твоя збережеться. А честь – це головне!

– Добре радиш, любий брате! – промовив на це зворушений Кошалек-Опалек i, кинувшись на шию Пiдземка, давай обнiмати його та цiлувати.

Пiдземок мав добре серце, i йому стало нiяково, що його пiдступна порада була так швидко прийнята. Але голос ненажерливостi був у нього сильнiший вiд голосу серця.

Та вмить позбувшись своеi нiяковостi, вiн обняв Кошалека-Опалека, вiдвiв його в лiс, ще раз попрощався, побажавши йому якнаймудрiших думок, i нишком попiд плотами пiшов до найпоказнiшоi хати.

Нiколи, мабуть, нiхто не зазнав бiльшого розчарування вiд того, що зустрiло Пiдземка в цiй хатi.

У коморi пустка, що й миша здохла б, дiжка вiд хлiба засипана висiвками, сала анi шматочка, кашi анi слiду, про смалець та гусятину – i не снилося.

Заглянув Пiдземок до горщикiв – пустi, навiть не видно, щоб учора варилась у них страва; заглянув до мисок, до каструль – те саме.

Швидко вискочив з цiеi хати й побiг до iншоi, але й там було не краще. Заглянув до п’ятоi, десятоi – знову те саме. Люди, що спали там, – одна шкiра та костi.

Нiде нема порядноi постелi, нiде нема сяких-таких речей, нiде навiть доброго коня в стайнi чи корови в хлiвi. Багато хат хилиться до землi i тримаеться тiльки на пiдпiрках, наче тi калiки на милицях.

Не краща була навiть хата старости.

Такий важкий був там весняний переднiвок.

– Ах ти, мужик безсовiсний! – люто вигукнув Пiдземок, стиснувши кулаки. – От обдурив мене! Ото попав у бiду! Ото ж мене ошукали! Голодна Вулька, а казав негiдник – що Сита, що жир по бородi тече, що iжi – скiльки влiзе. От тобi й iжа! От тобi й жир! Доведеться висохнути тут, як жердина в плотi.