Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi

У цi розмови встрявали жучки, бджоли, комарi i розносили лiсовi новини, повторюючи iх по-своему то грубими, то тонкими голосами.

Один лише рудий хом’як, що жив у невеличкiй землянiй нiрцi на межi, не втручався у цi розмови, вiн старанно працював весь день, щоб за лiто запастися харчами на тяжку зимову пору.

І тiльки коли щелепи у нього зовсiм дерев’янiли вiд трав i колоскiв, якi вiн пiдгризав, а спина терпла вiд сiна i зерна, що носив у нiрку, цей малий запопадливий господар випростовувався, як мiг, i, ставши на заднi лапки, повертав своi бистрi чорнi очицi то влiво, то вправо, пильно придивляючись до всього довкола.

Вiн добре знав i жовтого Гася, i сiрих та бiлих гусей, але не любив iх за той страшенний гармидер, який зчиняв пес своiм гавканням, а гуси – гелготанням. Зате дуже вподобав Марисю, а ii пiсеньки так припадали йому до серця, що, як тiльки чув спiв сирiтки, вiдразу ж покидав роботу, зводився на заднi лапки, крутив голiвкою, ворушив вусиками i посвистував собi стиха, наче вторив iй…

Знала й Марися цього хом’яка, i бувало, як побачить, що вiн радо ii слухае, спiвае також i для нього, щоб потiшити його, бо думала собi, що тваринка ця, як видно, сама на свiтi, як вона, i, певно, iй не раз сумно бувае.

І давай якнайтоншим голосочком витягати:

Ой, задумав оженитись ведмедик кудлатий,

Посилае сватiв з пивом до вовчихи в хату.

Одружиться восени i рудий вовчисько,

Поз’iжджались гостi в лiс, бо весiлля близько.

А щоб хом’як знав, що вона спiвае саме для нього, Марися мило посмiхалася йому, а вiн стояв собi на двох лапках, стриг вусиками, крутив голiвкою i стиха насвистував.

Марися хотiла ближче познайомитися з хом’яком, але вiн був такий дикий, що досить було дiвчинцi ступити крок до нього, як вiн зараз – стриб на всi чотири лапки, i тiльки його й бачили! Лише трави та колоски захитаються вслiд за ним, наче бистра вода, коли вкинути у неi камiнь.

Через ту дикiсть дiвчинка полишала його в спокоi.

Щодо Гася – то й вiн iнколи бачив хом’яка.

– Що менi ганятись за якимсь там свистуном, який стоiть на двох лапках i вдае з себе пса, що служить. Це, мабуть, якийсь комедiант, бо той свист теж удаваний. Адже так само свистять хлопцi у нас в селi, тiльки що голоснiше. Вуса теж, бачу, мабуть, причепленi, бо звiдки ж це, скажiть будь ласка, у такого поганенького звiра взялись вуса, немов у кота? Куди йому до Мурка! Краще вiдвернутись вiд нього, та й годi.