Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi

Замовкни i не дери горла, бо я тобi в’язи скручу!

Вiн опустив голову i, похитуючи нею, сумно додав:

– Ой, леле! В яку ж я бiду влип i що мене чекае? О, проклята Вулько, ти мала бути Сита, а ти Голодна! О безчесний чоловiче, це ти занапастив мене…

Раптом здалося йому, що чуе якийсь дуже жалiбний плач. Стягнув трохи ковпак i приклав руку дашком до вуха. Таки виразно чути плач. Неначе голос дитини.

– Хай мене вхопить бiда! – мовив Пiдземок, який мав добре серце i легко розчулювався вiд чужого нещастя.

І, забувши про свiй голод, повернув, на превелику радiсть чайки, з болiт до лiсу та й пiшов прямо на цей голос.

– Виразно чути – дитина плаче! – говорив, щораз ширше крокуючи з купини на купину, як це роблять лелеки.

Ледве вийшов з очерету, який рiс тут густою стiною, аж тут побачив пiд лiсом невеличку луку, посеред якоi на горбочку сидiла мала дiвчинка i, затуливши руками обличчя, жалiбно ридала.

Защемiло серце в щиросердечного малюка. Вiн прискорив крок, пiдiйшов до дiвчинки i запитав:

– Чого ти плачеш, дiвчинко, хто тебе скривдив?

Марися здригнулась i, вiднявши рученята вiд обличчя, дивилася на Пiдземка широко розплющеними очима, не в змозi промовити й слова з великого подиву.

А вiн знову:

– Не бiйся, дитино, я тобi добра бажаю.

– Боже! – шепнула Марися. – Що воно таке? Мале, як лялька, а говорить, як людина. Матiнко, я боюсь!

Вона вже хотiла тiкати геть з цiеi гiрки, пiднявши догори руки, як птах крила.

Але Пiдземок заступив iй дорогу й сказав:

– Не тiкай, дiвчинко, я краснолюдок Пiдземок i хочу тобi допомогти.

– Краснолюдок? – повторила тихо Марися. – Тож я знаю! Якось матуся розказувала менi, що краснолюдки добрi.

На це Пiдземок iз великою радiстю вiдгукнувся:

– Матуся говорила тобi щиру правду. Я хотiв би подякувати iй за це.

Та Марися смутно схилила свою золоту голiвку:

– Померла вже моя матуся…

– Померла? – повторив сумно Пiдземок. – Ой, тяжке це слово! Навiть камiнь легший вiд нього.

Покивав головою, зiтхнув, а потiм запитав:

– Як же звали твою матусю?

– Кукулина… – вiдповiла Марися.