Сюрпризи долі

– Це, синку, такий недолугий силен, який жив у фригiйський лiсах. Вiн якось знайшов флейту, яку викинула Афiна, i, хизуючись майстерною грою, осмiлився викликати Аполлона на змагання.

– І хто ж виграв? – зацiкавився Павло.

– А хто ще мiг? Звичайно, Аполлон. Але нахабника треба покарати, от Аполлон i здер з нього шкiру, а потiм повiсив на деревi, щоб це послугувало для решти уроком. А щоб iншим бiльше не кортiло змагатися, – шкiра в жаху трiпотiла вiд кожного звуку флейти.

– А навiщо Афiна викинула флейту? – здивувалася Катруся.

– Кожна жiнка зостаеться жiнкою, навiть якщо е могутньою богинею. Пiд час гри на флейтi ii щоки роздувалися i спотворювали прекрасне обличчя, а iй це не подобалося.

– Я вперше чую про силен. Хто вони такi? – продовжував цiкавитися Петро.

– Це, синку, рiчковi божества, iх частенько ототожнюють з сатирами, однак вони вiдрiзняються вiд сатир походженням i мають демонiчнi риси. Уся ця нечисть нiколи не зрозумiе справжнього мистецтва, як би не намагалася, iм цього не дано осягнути.

Наш святий обов’язок – вiдганяти iх якнайдалi вiд «Омфалу», а якщо не заберуться з доброi волi, то моiм святим обов’язком е з усiх цих нездар здирати шкiру.

– Як я ненавиджу жорстокiсть. Давайте хоч сьогоднi, не говоритимемо про страшнi речi, – запротестувала Катруся, – маемо таке гарне свято.

– Я також, але iнколи треба боротися за чистоту мистецтва i зубами, i пазурами. Ars longa, vita brevis est [6 - Життя коротке, мистецтво вiчне (з лат.).]. Ми не можемо залишатися байдужими до того, що залишимо по собi.

– Моя дружина завжди мае рацiю, давайте вип’емо всi разом келих вина за щасливе майбутне наших похресникiв, – проголосив тост Стефан.

– Так, це моя мрiя, щоб вони стали добрими фахiвцями i почували себе вiльними людьми, якi не дадуть собi в кашу наплювати, – доповнив друга Георгiй. – Я власне пiсля цих баталiй мав розмову з одним поважним чоловiком i той також погодився – iхня спецiальнiсть мае добрi перспективи. Але я б хотiв особливо побажати моiм хлопцям мати таких друзiв, яких маю я.

Без вашоi пiдтримки i порад менi було б важко.

Олена слухала свого чоловiка з завмиранням серця. Отже, вiн мав якусь суперечку на роботi й потiм зустрiчався з якимось поважним чоловiком, а не з жiнкою. Навiщо Маринi вигадувати про нього плiтки? На серцi миттево вiдлягло, а обличчя аж порожевiло. Як добре, що важкий тягар упав з душi.

Дiтям закортiло побути без батькiв. Вони подякували i встали з-за столу.