Таємна водичка. Дитяча казка

Вiталiк склав колбочки з водичками у коробочку. Натиснув ледь помiтну кнопку i скринька зi скарбами зачинилася.

Роздiл 2. Джипику, вперед!

Вiталiк стояв на дитячому майданчику. Сьогоднi тут було незвично тихо. Подii вчорашнього дня промайнули в пам’ятi, наче чудовий кольоровий сон. Згадав, як ожив тиранозаврик, як iздив на левовi…

– Чому зупинився? – почув знайомий голос. Це говорив джипик.

– Думаю, – озвався хлопчик i глянув на iграшку. Машинка була завбiльшки з долоньку. Майстерно зроблена, мiцна, вона гарно виблискувала на сонцi.

 – За мною, – вiддав наказ i поклав iграшку на землю. Джипик посигналив i поiхав слiдом.

Знайшли мiсце, де не було людей i Вiталiк дiстав синю колбочку з великою водичкою. Повiяв легенький вiтерець i на iграшку впав листочок з дерева. Вiн майже накрив ii, наче парасолька вiд дощу. Цiеi митi машинка почала рости. За лiченi секунди збiльшилася до розмiрiв справжнього джипа. Листочок заколивався й полетiв.

– Фортеця на колесах, – задоволено мовив Вiталiк.

 – Я мрiяв iздити на такiй машинi.

Переднi дверцята вiдчинились, i хлопчик зайшов усередину. Вiдразу звернув увагу на невеличкий затемнений екран. Пiд ним побачив кiлька кнопок у виглядi геометричних фiгур.

– Це електронний сканер, – пояснив джип.

Вiталiк натиснув кнопку-квадрат, i на екранi з’явилася карта району. Потiм малюнок змiнився. Крупним планом була зображена вулиця, на якiй вони знаходились.

– У мене якесь дивне вiдчуття, – мовив хлопчик.

– Поясни.

– У кабiнi я вперше.

Всi прилади, якi бачу, менi не знайомi. Але я впевнений, що знаю, як вони працюють.

– Не дивуйся. Щойно ти сiдаеш у кабiну, ми з тобою стаемо единим цiлим, – пояснив джип. – Ти автоматично отримуеш навички i знання, необхiднi водiю.

– Це одна з властивостей водичок?

– Безумовно. Ти та iншi люди повиннi бути в безпецi. Це – найперше правило. Адже дорога – рiч серйозна.

– Розумiю, не маленький, – погодився хлопчик i зручно вмостився на сидiннi.

Запрацював мотор, i джип поiхав.

Здавалося, вулиця спала. Обминули кiлька будинкiв i невеличкий парк. Тут машин побiльшало. Хлопчик уважно слiдкував за дорогою. Жоден автомобiль не порушував правил дорожнього руху.

– Затишшя, – промовив вiн. – Без будь-яких подiй.

– Можливо, все ще попереду, – зауважив джип.

Несподiвано майже поруч iз ними промчала iномарка, яку переслiдувала мiлiцiя.

– Погоня! Справжня погоня! – вигукнув Вiталiк та увiмкнув найбiльшу швидкiсть.