Твори для дітей: оповідання, казки, сценарії

Провела пальцями по сухих вустах i почала розповiдати:

– Перед всесвiтнiм потопом Ной, простий, але праведний чоловiк, зiбрав у свiй ковчег по парi всiх тварин. Чорт, що хотiв нашкодити чоловiковi, таемно пустив на судно мишу. Сподiвався нечистий: миша прогризе в ковчезi дiрку i вiн затоне. Але кiшка вислiдила мишу, схопила ii i задушила. Таким чином, лихi плани диявола не здiйснилися. Вiдтодi кiшки завжди винищують мишей. Бо мишi створенi чортом на зло людям. Ось така iсторiя.

Дiти притихли. Носаками сандалiв мовчки копирсала землю.

Вони соромилися свого вчинку.

4

До гурту пiдiйшла Марiйка. У Дмитрика вiд здивування розтулився ротик. Бабуся, не менше за внука здивована, спитала.

– Доню, хiба сьогоднi свято? Чому ти в святковiй сукнi?

Із хати вийшла нiби то iнша Марiйка. На цiй червона сукня i рожевi на каблуках черевики. А в старанно зачесаному волоссi – блакитна квiтка.

– От i не вгадали, – з викликом вiдповiла Марiйка. – Так, сьогоднi не свято. Але чомусь Варка чепуриться. Я згадала народну прикмету: як кiт умиваеться лапкою, то будуть сьогоднi гостi.

Через це сама причепурилася. Оце сяду й чекатиму гостей.

Марiйка опустилася на краечок ослона. Вона старанно розправила складки на сукнi. Дмитрик здогадався: сестра сподiваеться, що в iхнiй двiр зайде Петро. Вiн учора повернувся з вiйська. Але вголос хлопчик цього не сказав. Вiн перевiв погляд на бабусю. У старенькоi загадково смикалися кутики вуст.

Ілько з Оленкою запитально дивилися одне на одного. Про що мова?

– Пора братися до тiста, – сказала бабуся.

 – Завiтають гостi. Треба, щоб було чим пригостити. Вироблю паляницi та пирiжки.

– Менi з вишневим варенням, – замовив Дмитрик.

Бабуся ходою качечки попрямувала до дiжки, що п’янко дихала на все подвiр’я.

Дiти випурхнули на вулицю. Тiльки Марiйка не зрушила з мiсця. З-пiд довгих вiй вуглинками сяяли очi. Дiвчина прислухалася до шорохiв та звукiв. Вона чекала. Бодай скрипнула хвiртка.

5

Увечерi мама помила Дмитрика i провела до лiжка.

Хлопчик довго крутився. Лiжко пiд ним рипiло, а очi зирили в пiтьму i не хотiли стулятися.

Раптом вiдхилилися дверi. Дмитрик звiвся на лiктi. У осяяному електричним свiтлом промiжку побачив зiгнуту постать. Покликав:

– Дiдусю, то ви?

– Прислуховуюсь: лiжко скрипотить. «Чому Дмитрик досi не спить? – гадаю. – Мабуть, совiсть не дае дитинi заснути.» Через це i заглянув у кiмнату…

– Дiдусю, менi, справдi, соромно. Я допомагав Ільковi душити бездомного кота.