Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

Нiльс допомагае не тiльки птахам i тваринам, а й людям, наприклад студенту Щасливцю з мiста, хоча це обурюе ворона.

«Вiн схопив рукопис i, незважаючи на пiзню годину, побiг до Невдахи. Нехай i щасливий Невдаха порадiе своiй удачi!

Фумле-Друмле i Нiльс лишилися самi на даху.

– Ну що ж, треба повертатися додому, – сказав ворон Нiльсу. – Прогавив свое щастя, на себе й нарiкай.

– Та ти не сердься, Фумле-Друмле, – сказав Нiльс. – Дуже вже менi стало шкода i Щасливчика i Невдаху».

Випробування тiльки загартовують душу Нiльса, вiн, крiм усього, стае ще надзвичайно вдячним, цiнуе людську доброзичливiсть i щирiсть.

Пiд час польоту зi звичайного хлопчика Нiльс перетворюеться на справжнього героя: вiдмовляеться пiдпалити рудник, рятуе вiд мисливцiв ведмедя, що хотiв його вбити.

Знання про природний свiт у казцi-пiдручнику Лагерлеф подаються цiкаво, ненав’язливо, вони е потребою i необхiднiстю для хлопчика.

На жаль, немае такоi людини, яка не змогла б розповiсти про сумний досвiд нудних i нецiкавих урокiв, якi тягнуться довго i, здаеться, нiколи не закiнчаться.

А от як розповiсти про складне цiкаво i просто, подати знання, використовуючи фантазiю i гру?

І цiкаво, i повчально, радiсно i болiсно читати цю книгу, але через почуття i переживання ми навчаемося добру, дружбi i любовi не тiльки до людей, а й до тварин. У птахiв, навчае Лагерлеф, добре i нiжне серце, вони так само страждають за своiми пташенятами, як люди за своiми дiтьми, вони поважають одне одного. Письменниця закликае берегти i охороняти природу, а саме озера i лiси.

Незадовго до смертi в одному з листiв вона визнае: «Природа завжди була найкращим джерелом мого натхнення».

Життя складаеться з рiзних моментiв – радiсних i сумних, метушливих i спокiйних, пiднесених i наповнених розчаруванням, i завдяки Сельмi Лагерлеф ми навчаемося сприймати iх вiдповiдно, бо ж попереду – життя! Ось i Нiльсу не хочеться прощатися зi своiми друзями, як i нам з ним: «Дикi гуси закричали над ним, i Нiльсу здалося, що вони кличуть Акку, кваплять ii в дорогу.

Акка ще раз лагiдно поплескала Нiльса крилом по плечу…

І от вона знову в небi, знову попереду зграi.

– На пiвдень! На пiвдень! – дзвенять в повiтрi пташинi голоси. Нiльс довго дивився услiд своiм недавнiм друзям. Потiм зiтхнув й повiльно побрiв додому».

У листi вiд 15 травня 1905 року Сельма Лагерлеф висловлювала надiю, що цей твiр буде «оригiнальним i веселим, художнiм i натомiсть навчальним». Їi надiя справдилася.