Шхуна «Колумб»

В таких випадках люди поверталися на маяк i ждали, поки скiнчиться дощ та спаде вода, або рискували доставатись до висiлка морем.

Поки Марко говорив, сипнув густий дощ i сiрою завiсою закрив вiд них рибальський виселок, куди залишилось iти найбiльше десять хвилин. Дiвчина пiдiйшла близько до Марка i, трохи витягши руку, прикрила його зонтиком.

– Ходiмо разом! – крикнула вона.

Часто мигтiла блискавка, i раз за разом гуркотiв грiм. Пориви вiтру рвали з рук дiвчини зонтик.

– Вiзьмiть зонтик i держiть мене за руку, – сказала незнайомка Марковi.

Хлопець обережно взяв одною рукою ii руку, а другою з усiеi сили стиснув ручку зонтика. Хоча зонтик i заважав iм швидко йти, проте трохи захищав вiд дощу. Йдучи поруч з незнайомкою, Марко думав, що все одно вiн змокне i з зонтиком i без зонтика, i, мабуть, доведеться забiгти до якогось рибалки просушитись, бо на «Колумбi» лише одна малесенька рубка i там зробити цього не вдасться.

Ноги плутались у мокрiй травi, що часом доходила до колiн, i йти було важко.

Нарештi добiгли до рiвчака. На iх очах маленький струмок, який вже бiг по дну рiвчака, безупинно збiльшувався. Завглибшки вiн був, мабуть, з пiвметра. Вода майже вкривала кiлька чималих каменiв, що лежали в рiвчаку i служили начеб мiстком. Марко знав: коли б вони запiзнились на десять-п'ятнадцять хвилин, тодi вже перейти рiвчак не змогли б. Хлопець увiйшов у воду i простяг дiвчинi руку, щоб допомогти перескочити через рiвчак по каменях. Незнайомка подивилась на нього здивовано i навiть сердито.

– Чого ви у воду полiзли? Я б сама…

Але вiн не дав iй докiнчити, крикнув:

– Переходьте швидше!

Не випускаючи зонтика з руки, Марко вийшов разом з дiвчиною на той бiк рiвчака.

Як тiльки вони перейшли, вода вкрила камiння.

Дощ не вщухав. Тепер до крайньоi хати Соколиного висiлка лишалося крокiв сто. За пiвтори-двi хвилини Марко i незнайомка увiйшли у вуличку з калабанями.

– Вам куди? – спитала незнайомка.

– Менi до пристанi.

– Гаразд, я вас проведу. Це менi майже по дорозi.

Пройшли вуличку, завернули за рiг i наблизились до берега. Бухта була вiдносно спокiйна, на нiй лише пiнилися дрiбнi хвилi. «Колумб» погойдувався на якорi недалеко вiд берега; хвилi хлюпали в маленьку дерев'яну пристань i пустотливо вибiгали на пiсок, майже дiстаючи до шаланд i каюкiв, повитягуваних рибалками на берег.

Коли зрiвнялися з хатиною рибалки Тимоша Бойчука, Марко подякував своiй супутницi i попрощався. Вона вiдповiла:

– Нема за що, бувайте.