Шхуна «Колумб»

Виявилось, що рибалки Соколиного висiлка напередоднi взяли дуже малий улов. Шкiпер вирiшив затриматися в бухтi на добу, перечистити мотор, а потiм забрати улов за два днi й вирушити в порт. Юнга вiдпросився в шкiпера на кiлька годин додому, на маяк. Та гостював вiн недовго, бо помiтив, що хмариться на дощ та бурю, i почав спiшити на судно. Проте дома його затримали: спецiально ж для нього приготували смачний обiд та пирiжки з м'ясом. Вiн i тепер нiс з собою важкенький кошик пирiжкiв, що iх мати передала командi «Колумба».

Бiжучи, юнга поглядав на постать попереду, вгадуючи, хто б то мiг бути. Сiмнадцять рокiв вiн прожив на цьому маленькому островi, знав усiх нечисленних його жителiв i мiг назвати кожного з них за кiлометр. А тепер от наздогнав людину, якоi нiяк не мiг пiзнати. «То, здаеться, дiвчина або жiнка», – догадувався вiн по одежi. Вона чомусь часто зупинялась i нахилялась: мабуть, зривала квiти. В руцi тримала палицю.

Нарештi порив вiтру хвилею побiг по травi, по зеленiй стiнi очерету над невеличкою трясовиною, пiдняв угору якусь суху бадилинку – починалась буря.

Море зразу ж вкрилося бiлими баранцями спiнених хвиль.

Вiтер вiяв Марковi в спину i полегшував йому ходу. Юнга наздоганяв людину з палицею. Вiн майже впевнився, що то якась незнайома жiнка, i його розбирала цiкавiсть, хто вона i що робить на iхньому островi. Коли до неi лишилось не бiльше пiвсотнi крокiв, блискавка прорiзала небо, а через якусь мить розiтнувся вибух грому. Зараз же на землю впали першi важкi краплi.

Незнайомка зупинилась, пiдняла вгору свою палицю, i над нею, мов парашут, розпустився зонтик. Марко порiвнявся з нею i побачив, що то була дiвчина приблизно його лiт. Вона мiцно стискала ручку зонтика, бо вiтер надимав його i рвав з рук. Дiвчина, видно, була з мiста: сине плаття з короткими рукавами, сандалi, бiлий берет, що прикривав лише половину голови, i зонтик свiдчили про це. Марко не мав часу роздивлятися на неi, i, коли б через п'ять хвилин його спитали, бiлява вона чи чорнява, вiн, мабуть, не змiг би вiдповiсти. А була вона бiлява, з зеленими очима i кирпатим носиком. Юнга не звернув на все це уваги, але зразу переконався, що вона не острiв'янка, i тому гукнув до неi:

– Поспiшайте! Поспiшайте, поки рiвчак пiд висiлком водою не залило, а то не перейдете.

Говорячи це, вiн притишив ходу й пiшов поруч з дiвчиною.

Маленький рiвчак пiд Соколиним пiд час зливи перетворювався на бурхливу рiчку, i тодi перебратися через нього не можна було.