Шхуна «Колумб»

Андрiй i Марко скочили на берег i почали крiпити трос, обмотуючи ним береговий кнехт. Професор поспiшав. О дев'ятiй ранку «Пенай» вiдходив з Лузан. Залишалося небагато часу, щоб переправити бочки з пiском на борт «Пеная» та купити квитки.

Андрiй Ананьев написав на листку з блокнота телеграму професоровi Китаеву i послав з нею Люду на телеграф, а сам пiшов до квитковоi каси. Там вiн побачив табличку з трафаретним оголошенням: «Всi квитки на «Пенай» продано».

Професор прохав капiтана пароплава дати дозвiл на два квитки – для нього i для дочки.

Капiтан категорично вiдмовився.

– Вас я вiзьму до себе в каюту, а дiвчину абсолютно нiкуди приткнути. У мене й так на сто пасажирiв бiльше, нiж я можу врятувати, коли на «Пенаi» розiрветься котел.

– А чого ж той котел мае розiрватись?

– Обов'язково колись розiрветься, цей же пароплав – сучасник Фультона, хоч замiсть колiс i мае гвинт.

Ананьев розпрощався з рибалками. Люда мусила на «Колумбi» повернутися на Лебединий острiв.

Незабаром пiсля того, як «Пенай» вiдчалив вiд пристанi, «Колумб» теж вийшов у море.

Шхуна поверталася назад, тримаючись берега. Гаряче припiкало сонце, але море пом'якшувало спеку. Люда i Марко сидiли на палубi й дружньо розмовляли, розповiдаючи одне одному рiзнi подробицi власного життя та розпитуючи – Марко про велике мiсто, де жила Люда, а дiвчина про життя на Лебединому островi i рибальськi успiхи «Колумба».

VI. Агент «№ 22»

Увечерi, коли електричне свiтло залляло вулицi мiста, повз вiтрини ювелiрних крамниць повiльним кроком iшов сухорлявий високий чоловiк рокiв тридцяти п'яти.

На ньому добре лежав елегантний сiрий костюм, до якого пасував такого ж кольору фетровий капелюх, а на чорному галстуку iскрився фальшивий – це було видно з розмiру, – дiамант. Легко ступали ноги в лакових туфлях. Лiва рука тримала грубу палицю, нiби легенький стек.

З виглядом знавця перехожий зупинявся перед вiтринами i розглядав виставленi там дорогоцiнностi, нiби намагаючись визначити iх вартiсть. Час вiд часу вiн нетерпляче позирав на ручний годинник i гуляв собi далi.

Коли стрiлки показали без двадцяти десять, чоловiк звернув у ближчий провулок i вийшов на сусiдню вулицю, так само залляту електрикою, але без вiтрин, без крамниць i загалом досить пустельну порiвняно з тiльки що згаданою, хоча полiцаiв тут виднiлося значно бiльше.

Чоловiк з палицею обiйшов майже навколо великий семиповерховий будинок, зiйшов сходами до парадних дверей i натиснув кнопку дзвiнка.