Шхуна «Колумб»

Дверi вiдчинилися, чоловiк увiйшов у них, одночасно витягаючи з кишенi жилета папiрець. Жандарм уважно оглянув перепустку i дозволив пройти далi. Високий, проминувши кiлькох вартових, зайшов у велику кiмнату, де застав лише двох людей. Один з них був секретар, а другий, очевидно, належав до кола рiдких, але регулярних одвiдувачiв цiеi кiмнати.

Кiмната була прийомною поруч дiлового кабiнету начальника таемно-розвiдувальноi служби.

– Менi призначено на десять, – сказав високий.

Секретар глянув на годинник, стрiлки показували без двох хвилин десять.

– Заждiть кiлька хвилин. Шеф уже питав про вас.

Ждати довелося недовго. В п'ять на одинадцяту секретар вийшов з дверей кабiнету i промовив:

– Номер двадцять два, зайдiть до начальника.

«Номер 22» зайшов. Це був дiловий кабiнет. За стiною знаходився iнший, парадний, кабiнет з iншою прийомною, iншим секретарем, комфортабельно обставлений для нечисленних офiцiйних прийомiв. В ньому ж приймали неза-секречених спiвробiтникiв. Основна ж, головна дiяльнiсть начальника вiдбувалася в дiловому кабiнетi.

«Номер 22» увiйшов у кабiнет без капелюха i, витягнувши руки по швах, непорушно зупинився бiля дверей.

– Пiдiйдiть ближче i сiдайте, – промовив голос, ввiчливо i одночасно наказуючи. Цей голос належав начальниковi, що його лисина та окуляри виблискували в затiнку зеленого абажура. Освiтлення кiмнати навмисне було зроблено так, щоб вiдвiдувач був цiлком освiтлений, а той, хто приймав, ховав свое обличчя й вираз очей в затiнку абажура.

– Ваша вiдпустка сьогоднi скiнчилася, – сказав начальник. – Вам, талановитий молодий чоловiче, щастить. Сьогоднi ви дiстанете вiдповiдальне й iнтересне завдання. Його був одержав агент «номер 214», з яким ви працювали минулого року, але його при переходi кордону… вбито.

Начальник слiдкував за враженням вiд цього повiдомлення. Але нiщо не змiнилося на обличчi пiдлеглого. Хiба, майже непомiтно, над очима пiднялися вii.

– Вам доведеться перебратися в Росiю. Росiйську мову ви знаете, ви ж майже десять рокiв жили там, а потiм скiнчили тут росiйську гiмназiю.

– Так.

– Насамперед я ознайомлю вас iз справою, яка цiкавить нашу службу. З однiеi радянськоi газети ми довiдалися, що професор Ананьев знайшов на невеличкому Лебединому островi значнi запаси торiанiтового пiску.