Шхуна «Колумб»

Замiсть «Колумба» прийшла iнша шхуна. Шкiпер розповiв, що «Колумб» послано у вiдкрите море, а звiдти вiн пiде в Караталинську затоку, а це вiдбере десять-дванадцять днiв.

Минуло днiв вiсiм, i Люда знову обходила бухту, а коли помiтила, що пiдiйшла аж до хатини Ковальчука, iй захотiлося побачити Знайду i подякувати дiвчинцi за врятування хлопчика. Люда знала, що iнспектора зараз немае дома: вiн виiхав на шаландах разом з рибалками в море. Мабуть, тому Люда й наважилась здiйснити свiй задум.

Хатинка виглядала досить привiтно.

Вона бiлiла серед невеличкого саду, обкопаного канавою i огородженого очеретяним тином. Садиба розташована була на горбку метрiв за триста вiд бухти. Люда повернула вiд берега i зiйшла на горбок по ледве протоптанiй стежцi. Через огорожу, на грядках бiля хати, помiтила дiвчинку рокiв чотирнадцяти, у незграбному платтi з грубого мiшка, босу, в подертiм солом'янiм брилi на головi. Дiвчинка стояла нахилившись. Вона полола грядки i стиха спiвала.

Люда одразу догадалася, що то Знайда, i почала прислухатися до слiв пiснi:

Море, не сердься,

Вiтер, не вiй,

Сонечко ясне, свiти,

Милий мiй, швидше пливи!

В цей час на городi показався чорний кудлатий собака.

Це було справжне страховище. Висолопивши язика i важко дихаючи вiд спеки, вiн наблизився до грядки, на якiй працювала Знайда. Дiвчинка помiтила його, пiдвела голову i посмiхнулася до собаки. Тепер Люда розгледiла ii обличчя. Пес нахилив голову, але враз пiдвiв ii, нашорошив вуха, насторожився i подивився в той бiк, де стояла Люда. Знайда знову взялася до роботи, не помiтивши цього. Люда, не чекаючи, коли пес викрие ii, гукнула:

– Дiвчинко!

Ту ж мить пес люто загавкав, плигнув через грядку й кинувся до огорожi. Знайда випросталась, побачила незнайомку i закричала на собаку:

– Розбiй, назад! Назад! Стiй! Стiй!

Почувши наказ, пес неохоче скорився. Вiн спинився на мiсцi, але гавкати не переставав.

Знайда стояла, не виявляючи бажання пiдiйти до незнайомки, щоб щось сказати або спитати ii.

Люда заговорила перша:

– Дiвчинко, будь ласка, пiдiйди ближче.

Знайда пiдiйшла до огорожi. Слiдом за нею, переставши гавкати, помалу пiдiйшов i Розбiй. Знайда мовчала. Тепер Люда бачила засмагле обличчя русявоi дiвчинки з плескатим носиком, синiми глибокими очима i помiтним шрамом над лiвим виском.

– Я прийшла подякувати тобi за те, що ти врятувала хлопчика в бухтi.

Знайда мовчки слухала, оглядала незнайомку з нiг до голови.