Шхуна «Колумб»

Люда теж помовчала i почала знову:

– Бач, я винна, що вiн заплив так далеко, а поблизу не було на той час човна. Коли б ти не наспiла перша, навряд чи встигли б ми врятувати його. Я дуже-дуже вдячна тобi.

Знайда так само мовчала. Люда стежила за ii обличчям, але воно залишалося байдужим i непорушним. Здавалося, дiвчинка чула слова, але враз забувала iх. Люда шукала в обличчi Знайди рис, якi свiдчили б про ii дефективнiсть, але нiщо, крiм цiеi чудноi мовчанки, не викликало пiдозрiння в ненормальностi.

Вираз очей Знайди свiдчив про якусь думку. Вона, здавалося, дуже зацiкавилась вбранням Люди.

– Ти дуже добре плаваеш. Чи правда, що ти запливаеш далеко в море? Я закiнчила минулого року школу плавання i на змаганнях у школi зайняла перше мiсце. Менi хотiлося б поплавати разом з тобою.

Розбiй уривчасто гавкнув i сiв бiля нiг дiвчинки.

Знайда, наче щось згадавши, нахмурилась i, пильно глянувши у вiчi Людi, сказала:

– Ідiть звiдцiля. Якiв Степанович не любить, коли чужi без нього приходять.

Коли вiн дiзнаеться, що ви приходили, то розсердиться.

Близько Знайди червонiла чудова троянда. Люда вирiшила попрохати квiтку i закiнчити свiй невдалий вiзит.

– Коли можна, подаруй менi, будь ласка, одну квiтку.

Знайда охоче зiрвала кiлька квiток, зв'язала березкою i кинула через плiт. Люда спритно впiймала iх.

– Дякую. Ти, коли захочеш, приходь до мене. Я звуся Люда Ананьева. Мiй батько – професор Ананьев. Ми живемо у мого дядька – шкiпера Стаха Очерета.

Одним словом, питай мене в Очеретiв. Приходь. Ну, до побачення.

Вона повернулася й пiшла.

– Дiвчино, – почула Люда позад себе голос Знайди i обернулася. – Скажи, ти сама черевики зробила? – спитала Знайда, показуючи на сандалi у Люди на ногах.

– Нi, я купила.

– Угу! – Знайда одвернулась, покликала Розбоя i попрямувала до своеi грядки.

IX. Фотограф Анч

Того самого дня Грицько пiсля ранiшнього купання в компанii з двома однолiтками подався шукати пригод на острiвних пасовищах.

Вони осiдлали довгi хворостини i, уявивши себе кожен принаймнi командиром кiнного полку, помчали по острову. Обминули невелику череду корiв, що розбрелися мiж кущами без догляду, пробiгли вздовж маленького струмка i розбiглися в рiзних напрямках, умовившись, хто кого шукатиме. Грицько забiг найдалi. Скоро вiн побачив протоку, яка вiдокремлювала острiв вiд суходолу. Протокою плив човен, видно – вiд Зеленого Каменя до острова.