Шхуна «Колумб»

Незнайомець уже був перед садибою Ковальчука, коли вiдчув, що хтось схопив його за руку. На одну мить вiн завмер i враз повернувся всiм тулубом. Кулаки його стиснулися, а обличчя скам'янiло, в очах блимнув страх. Побачивши перед собою хлопчика, полегшено зiтхнув, але враз нахмурився.

– Що таке? – спитав вiн.

– Дядьку, ви загубили грошi, – вiдказав Гриць i простяг йому двадцять копiйок.

Незнайомий i здивувався i розсмiявся, таким чудаком здався йому хлопчик.

– Це я тобi дав.

– Нi, дякую.

Гриць обернувся i побiг назад.

Незнайомий сховав двадцять копiйок i пiшов далi. Через кiлька хвилин вiн стояв перед хвiрткою Ковальчукового подвiр'я. Гукнувши, незнайомий стояв i ждав, щоб хтось вийшов.

Невдовзi з-за хати з'явилася Знайда. Вона спинилась серед подвiр'я i мовчки дивилася на того, хто гукав. Розбiй загавкав ще голоснiше, рвався до хвiртки, але з-за огорожi не стрибав.

– Якiв Степанович дома?

– Нема.

– Одженiть собаку, менi зайти треба.

Дiвчинка похитала головою.

– Не можу, – сказала вона. – Якова Степановича немае дома, без нього не пускаю.

– Та чому? Я ж нiчого не з'iм.

Дiвчинка нiчого не вiдповiла. За неi вiдповiдав Розбiй, гавкаючи до хрипоти. Незнайомому доводилось добре напружити голос, щоб перекричати це гавкання.

– Слухайте, я маю до нього дiло. Коли вiн буде?

– Мабуть, надвечiр.

– Та пiдiйдiть ближче.

Знайда пiдiйшла майже до самоi хвiртки.

– Слухайте, я фотограф. Хочете, я вас сфотографую. – І незнайомець почав дiставати з футляра фотоапарат.

Нi його слова, нi його апарат нiякого враження на дiвчинку не справили. Вiн почав далi умовляти придержати собаку й пустити його до хати. Але Знайда нiчого не вiдповiдала.

Нарештi заявила:

– Можете зi мною не балакати, бо я дефективна, – повернулася й пiшла.

Фотограф розсердився i навiть спробував сам вiдчинити хвiртку, але Розбiй наiжився, ошкiрив зуби i так плигнув на хвiртку, що настирливий вiдвiдувач виконати свiй намiр не насмiлився. Вiн витяг з кишенi годинник, подивився, скiльки доведеться ждати до вечора, одiйшов на морiжок i сiв край маленького глинястого обриву, пiдмитого весняною водою.

Умостившись, вiн дiстав з чемодана два бутерброди i, уминаючи iх, оглядав навколишню мiсцевiсть.

Вiн чекав терпляче, але, на свое щастя, не дуже довго. Виявилось, що шхуна, яку бачила Люда, була «Колумб». Справдi, вона привезла ii батька, а разом i Якова Ковальчука, якого забрала в морi з рибальських шаланд.