Шхуна «Колумб»

Дiвчина повернулась додому. У великiй кiмнатi батько сидiв за столом, схилившись над широким блокнотом. Гасова лампа освiтлювала перед ним хлiб, порiзану шматочками кефаль i високий глечик з кислим молоком. Вiн, очевидно, до вечерi ще не брався. Весь зосередився над якимись обчисленнями. Мiж пальцями лiвоi руки димiла цигарка. Дочка дiловито пiдiйшла до нього, вихопила ту цигарку й викинула у вiдчинене вiкно. Батько здригнувся, сердито глянув на неi i сказав спокiйним тоном:

– Вибач, але будь обережна.

Тут цигарка може наробити пожежi.

Люда пiдiйшла до вiкна, глянула, куди впала цигарка, i вiдповiла:

– Нi, пожежi не буде, але де твое слово, дане лiкаревi, що ти не куритимеш протягом мiсяця? І чому ти не вечеряеш? Ти ж зобов'язався лягати на Лебединому островi не пiзнiше дванадцятоi.

– Зараз без п'яти дванадцять, – сказав професор, – а головне, я тiльки що остаточно спростив свою формулу. Вона стала прозоро-ясною, як чиста вода.

XI. Дiвчинка iз свiчкою

Того самого вечора в iнспекторовому будинку десь опiвночi, при свiтлi великоi гасовоi лампи, Ковальчук та його гiсть пили чай. Знайда сидiла куняючи в кутку. Вона послала фотографовi лiжко, а тепер наливала чай або подавала iжу на стiл, коли iй наказували. Ковальчук розповiдав про рибальськi справи, скаржився на нудне й одноманiтне життя на островi. Анч, пихкаючи цигаркою, спокiйно, не дуже уважно слухав. Часом вiн зиркав на дiвчинку, наче ждучи, коли вона забереться звiдси.

Нарештi спитав:

– А чому дiвчинка не йде спати? Вона ж ось-ось захропе.

– Ага… – Ковальчук перевiв очi на свою вихованку. – Та й справдi… Знайдо, йди спати.

Дiвчинка вийшла в маленьку комiрчину за стiною, де стояв короткий тапчан, на якому вона спала. В комiрчинi вiкон не було, i дiвчинка засвiтила свiчку. Вона постелила подерту ряднину, кинула подушку, напхану морською травою, i почала роздягатися.

Лише вкрилася другим рядном i хотiла погасити свiчку, коли розмова, що долiтала крiзь дощану стiну, привернула ii увагу. На обличчi, освiтленому свiчкою, з'явилася настороженiсть. Дiвчинка повернула голову i майже притулилась одним вухом до стiни. Хитливе полум'я свiчки коливало тiнi на стiнi i вiдбивалося в очах Знайди. Вона добре чула розмову в сусiднiй кiмнатi.

– Я нiчого подiбного… не знаю, – хрипiв голос Ковальчука.