Шхуна «Колумб»

Анч пройшов через кiмнату, поштовхом ноги вiдчинив дверi в сiни i вийшов iз хати. Знайда пiдходила до нього з повним вiдром у руцi…

– А-а, зажди-но… Ранiш злий менi на руки. – Фотограф викинув пожмаканий папiрець через огорожу i пiдставив долонi. Дiвчина почала зливати. Анч мив руки довго i старанно. Знайда глянула на нього здивовано i спитала:

– Нащо ви чистi руки так миете?

– Як-то чистi?

– Ви ж недавно вмивалися.

– А я ж зараз друкуватиму фотографii. Для цього потрiбно, щоб руки були абсолютно чистi.

– Як це?

– Портрет твiй на паперi зроблю. Карточку фотографiчну, розумiеш?

– Знiмете на карточку?

– Ось зараз, хочеш?

В очах Знайди блиснули вогники, на обличчi позначилась якась розгубленiсть. Здавалося, в нiй змагались протилежнi бажання.

– Нi, не хочу, – похмуро вiдповiла вона i знову стала перед Анчем вайлуватою, непривiтною дiвчинкою, у якоi ледве чи ворушиться щось пiд черепною коробкою.

– От дефективна, – муркнув Анч, але, бажаючи завоювати симпатii дiвчинки, вголос сказав, звертаючись до неi: – Хай буде по-твоему, ти молодець… Якiв Степанович не розумiе, яке щастя йому припало – тебе виховувати… Ну, а коли я покажу тобi, якi я карточки зробив, то ти захочеш сфотографуватися?

– Не треба, – буркнула Знайда.

Анч нiчого не сказав, узяв вiдро з водою i пiшов у комiрчину, де напередоднi обладнав фотолабораторiю. Дiвчинка залишилась на подвiр'i. У неi було багато роботи. Адже мусила готувати не лише для Ковальчука, та його гостя i доглядати город, але мала годувати двох пiдсвинкiв, курей та качок, що iх охороняв лютий Розбiй.

Знайда випустила пiдсвинкiв пастися за хвiртку. Покликала туди Розбоя доглядати iх. Кiлька хвилин дивилася на пiдсвинкiв: один з них був чорний, а другий рябий.

Чорний пройшовсь по травi, наблизився до викинутого фотографом папiрця, ткнув його рилом, хрюкаючи, потер кiлька разiв, довго нюхав, врештi покинув i почав скубти траву.

Знайда повернулася у двiр. Покiнчивши справи з живим населенням Ковальчуковоi дачi, дiвчинка озброiлась сапою i пiшла на город до бурякiв.

Пiниться море широке,

Наша шхуна по хвилях летить.

Сердиться море глибоке,

Наша шхуна по рибу спiшить.

Вздовж берега повiльно йшов пiд парусами «Колумб». На палубi стояли Люда, Левко i Марко. Вони спiвали.