Ангели помсти

І зараз вiн пробив: далекi звуки пароплавiв нагадували залитi морською пiною, обдутi солоним вiтром порти. І цiеi митi, iз жахом дивлячись на обличчя Ульяна, непорушне, як вирiзане зi шматка крейди, я раптом зрозумiв, що час пробив i це добром не скiнчиться. Ульян курив i дивився, як на свiтлофорi проблимало зелене вiчко вогника. Вiн мовчки обернувся до Пономаря. І бригада рушила, розщеплюючись на три хвости, наче нiчне чудисько, котре слизько i мокро повзло до своеi жертви. Три частини бригади обходили вагони, що стояли в тупику.

Темнота ватяна. Тiльки вогнi вiкон вилущуються. Це був початок вiйни, i тут ми могли схибити, бо цього разу вiрмени виставили нехилого вiдкупного Жорi та Кузi, верткому, схожому на шоколадного чортика, з вологим поглядом хронiчного наркомана. У мiстi обстановка не дуже була приемна, взагалi, прийшлi окуповували метр за метром, i нашим не вистачало анi роботи, анi торгiвлi, анi дiвчат. Можливо, це нам так здавалося. Але вiрмени поставили на биту карту. Кузя мав язик без кiсток, тому переконав, що основна бригада покiрно перейде пiд вiрменське крило. Головне – iм необхiдно накрити Джулая. Але того ж дня приiхав рiдний брат Марго, Тюльпiн, а насправдi вiн носив прiзвище батька – Батрак, а те Тюльпiн невiдомо де взялося, – i вони втрьох – Джулай, Ульян i Тюльпiн – проговорили до ранку, а Марго подавала закуски, i нiхто не звернув уваги, що дiвцi всього п’ятнадцять рокiв, просто дивина, та й годi. Небезпечно думати, що ти знаеш те, чого нiхто не знае, коротше – всi iдiоти, лише у тебе в головi рiй золотих бджiл. Саме так, напевне, думав Серьожа Серонян. Ми взагалi нiчого не думали. Але до того часу на забутiй фермi сховали чотири саморобних стволи, а ще два вальтери й один карабiн. Ось так. Нам не треба учитися не боятися, якраз була пора – нiчого не боятися.

Пономарь дiзнався про Батрака ранком, у четвер. Пономарь куснув губу, переглянувся з Ульяном, але у ньому вже кипiла гримуча ртуть, i нiчого змiнити, здавалося, не можна.

Вони ударили з Ульяном по руках, i справу про вiйну було в одну мить вирiшено. Можу вам упевнено сказати, що, окрiм Джулая, Батрака, Ульяна, Пономаря, нiхто не знав iстинноi причини цiеi заворухи, яка гордо називалася вiйною. Паскудне те, що ми, решта – Кабан, Хохо i я, – не вiдчували себе героями. Взагалi у Хохо на те, що пахне смаленим, був особливий нюх.