Ангели помсти

Чи ми так намагалися загартувати волю, чи справа в дитячих запалених залозах, якi проривали шлях до дорослого життя, обумовленого суспiльним Шалманом пiд назвою екгрегор, останне слово у мене асоцiювалося з садомазохiзмом. Але можна визнати: це пiшло на користь. Не тому, що в дорослому життi нам менше хотiлося пити. Нi, стакан води у спеку був у дорослому життi бажанiшим, нiж тодi, але лишився вилинялий, як шкiльна промокашка, досвiд: не рви задарма задницю, коли не отримаеш нинi того, чого бажаеш. І ти вже наперед знаеш, де i коли вип’еш той стакан води.

Так i з Марго. Вже тодi, починаючи дорослiшати, я намагався брати ii маленькими ковточками, наче боячись нiкому не лишити. Ось так. Навiть через багато рокiв з жалiсливим презирством я дивлюся на тих, хто цим не скористався. Так мало бути, так мае бути… І, напевне, це все паскудно угнiжджувалося у моiй головi, коли я брiв уздовж штучного моря до бiлих квадратикiв будиночкiв. Я ще рипався, щоб зовсiм не втратити Марго, хоча не знав справжньоi причини. Я пiдiйшов до будки, здаеться, з написом «Лаванда» чи «У моряка», з двома бiлими столиками, обшарпаними парасольками. У вiконцi продавець свiтив писком i двома рядами зубiв. Бармен, офiцiант, продавець – в однiй особi. Мухи гуртом засирали йому голову, i вiн всьорбував у свою пащу в’язке пiслядощове повiтря разом з комахами, готовий проковтнути мене, потiм парасольки i столи. Я замовив каву, сiв спиною до нього. Просидiвши хвилин з п’ятнадцять над його пiйлом, несподiвано почув голоси. Я повiльно розвернувся одним боком до кав’ярнi i став спостерiгати за купою циганських дiтей. Трохи далi – трое жiнок. Чорного кольору спiдницi з чистого шовку. Одна вхопила на руки дитину, що хвицалася i верещала, доки не отримала гучного, як на боксерському рингу, ляпаса i замовкла. Жiнки були з багатоi родини. Вони носили масивнi золотi кульчики. А в найстаршоi висiв великий, з одного шматка, литий хрест. Я iх упiзнав вiдразу. Одна, та, що старша, носила золотi масивнi ланцюги на щиколотках. Вона – коханка вождя. А вождь мешкав на Кобищi, тобто у Хоролi. Поява цiеi сiмейки аж нiяк не пiдняла i без того паскудного настрою. Менша, Лейла, красива, з гнучкою талiею тварини, признана крадiйка, хоча за руку нiхто ii не спiймав. Несподiвано, як завжди у випадках небезпеки, мою спину густо покрив холодний пiт. Я прожогом випив пiйло, що називалося кавою. Спробував зiбрати думки, вiрнiше, дiстати з усiеi кашi хоча б одну здорову. Тодi я встав i обiйшов грибок у пошуках туалету.