Ангели помсти

Менi хоч двохтисячний, зрозумiв? – випалив вiн, потер лоба вузлуватим вказiвним пальцем, лизнув нижню губу. – Джулай помер чи що?

– Угу, – сказав я. – Сьогоднi його хоронять. З областi навiть наряд на пiдмогу прислали.

– Ідiоти. Кiпiш тiльки наводять.

– Точно.

– Що ти, як папуга.

– Його застрелили, – сказав я i подивився йому прямо в очi, але вiн вiдвiв погляд, i я зустрiвся з запiтнiлою лисиною.

– Блядь, Силка, ти так i шукаеш роботи. Як застрелили?

– Із винтаря. А в докладнiй надряпали, що вiд iнфаркту, – видав я.

– А це не тi винтарi, що погуляли на Кобищi?

– Не знаю, – вiдповiв я, але вiдчув, як щось гидко повзе поза шкiрою.

– Марго зникла, й Ульяненко, – задумливо сказав пiдполковник.

– Слухай, тiеi ночi гуляв Батрак зi своею компанiею. Тобi, Вася, нi про що це не говорить?

Пiдполковник завмер, наче вождь монголiв з картини, хрюкнув i подивився, зараз прямо-таки у вiчi подивився:

– Про Батрака забудь. Приiдуть полтавськi або киiвськi, то надеруть так задницю, що… – вiн пошукав слова, але не знайшов.

Вдихнув на повнi легенi i заявив: – Копай, копай пацанiв, – вiн хотiв лизнути губу, а вийшло – захопив повiтря, – а про Батрака забудь.

І знову я уявив його дружину, але вже в iншiй якостi: вона, трусячи пузом, залазить на Рибчика. Ось так, про пацанiв, про Марго я не думав, наче iх не було взагалi або вони давно мертвi. Ми наче по командi подивилися у вiкно, мовби там повгнiздювалися привиди. Ось так було. А можливо, не так. Алкоголь з вiком дуже погано впливае на здоров’я…

Я вiдразу розповiв Гришi Собаководу все, що знав: про пiдслухану розмову на СТО, звiсно, добрехав щось, не без того, але чомусь ця дiвчина з випнутими колiньми, з кругленьким задком i великими, майже грубими пальцями на руках не йшла з голови.

І тому я говорив, усе говорив, як восени, коли зберуть кукурудзу, картоплю i будинки стоять умиротворено-спокiйнi в холоднiй тишi. Собаковод сказав, що Джулая застрелили, але мiг би i промовчати – ми все тут, у Хоролi, знаемо ранiше за мiлiцiю. Бiдоласi Джулаю всадили кабанячий жакан, розвернули груднину. З його ж винтаря. А що Марго пропала, то цього нiхто не знав, хоча я вже казав: за цiею дiвкою таке щось тяглося, аж зуби зводить i сльози накочуються. Так, начеб вона е i нема водночас. Але про те, що за двi години вона була у Джулая i той як божевiльний катався на своему вiзку, я промовчав. Узагалi, чого гарного чекати вiд мента. Нiчого доброго з того не вийде, на який би ти бiк не впав.