Ангели помсти

Так вiн помер… А Марго вже була тут, як злий дух чи пекуча весняна радiсть, вiд якоi намагаються сховатися лiтнi люди.

Ага, знаю ii, знав ii дiда Джулая. Його ще прозивали Шульгою, але де там розiбрати, як вiн користався своiми кiнцiвками, цей безногий чорт. Хоча я бачив багато паскудства у своему життi на цьому триклятому п’ятачку, та мушу запевнити, що Джулай був найбiльш нормальною людиною в цьому мiстi, з людяною посмiшкою, щоправда, без нiг, але сама природа чи Бог компенсували цю втрату його спокiйною, незлобливою вдачею.

Ось так. Дивна iсторiя. Як снiг улiтку. І весь час як нап’юся, то згадую ii, наче нiчого iншого у мене в життi не лишилося. Джулай тримав безногу банду десь пiд Мореньками, побiля ставка, але точно де – так нiхто i не дiзнався. Можете собi уявити. Тодi у Хоролi тисяч дванадцять усього жило. Таке собi село, але нiхто нiчого про ту банду безногих толком не знав. Отака була конспiрацiя. Якраз по вiйнi. Вiрнiше, усiх головорiзiв спочатку зiбрав Ляшко. Голова лиса, з одним вухом, з довгими руками. Нап’еться i котить на вiзочку згори, а руки, як великi кочерги, волочаться. Служив Ляшко, кажуть, у Рокоссовського. Там-то i заробив калiцтво та свободу. Пiд Люблiном йому ноги вiдчикрижило. Не пробув i мiсяця вдома, як назбирав таких безногих головорiзiв, як i вiн сам. Шастали по мiлкотi, здебiльше – не вдома, а перебиралися поiздами до глухих сiл. Там, у глухих селах, вони вперше i зiткнулися з циганами. А малого Джулая понесло пiд американський студебекер. Його тиждень рiзали. Спочатку тут, тодi в областi, а потiм у Киевi вiдхайдехали обидвi ноги i вiдправили сюди, в Хорол, помирати. Його баба Ульяненчиха i врятувала. Вона повернулася з фронту i завiдувала полiклiнiкою. Їй так i сказали: «Євгенiвна, приймай жмура!» Євгенiвна, пряма, з цiпком у руках, пальцi в срiбних перснях, поправила окуляри на прямому, як стрiла, носi i сказала: «Ти не жени, дорогий, коней!» І витягла Джулая з того свiту, а думаю зараз, то краще б загнала його, бо не знала, на яку муку наражае. То була жiнка iз залiзним характером, з бувших, значить. Євгенiвна збирала його по частинах, а на дворi, на маленькому п’ятачку, отам-от, пiд широким каштаном, де до яру викидають протези, мензурки всiлякi, топталося люду немiряно, якогось дiдька переживаючи за того самого Джулая. Це всi бачили. Як Джулай потрапив на очi Ляшку, того нiхто не знав. Ляшко його i навчив кататися на вiзку з пiдшипникiв i пари погано заструганих дощок. Кажуть, що справа то темна.