Вибране

Однак людина iснуе в свiтi не лише предметiв, а й людей (у суспiльствi), i суспiльство у той чи iнший спосiб намагаеться привласнити собi право заповнювати згаданий лист або силомiць, або начебто вiд iменi людини. К. Кавафiса цiкавить саме другий випадок, зокрема, з огляду на те, що iсторично саме вiн стае основним засобом деiндивiдуалiзацii – манiпуляцiею свiдомiстю, а саме того рiзновиду, джерелом якого стае самообман («У намаганнях наших (нас – невдах!)?/?Скидаемось ми чимось на троянцiв» (цитата з поезii «Троянцi»)).

Проблема самонавiювання та самообману, на думку Д. Голтона, стае однiею з центральних тем Кавафiсовоi поезii, оскiльки вона прямо пов’язана з проблемою пiзнаваностi свiту та iстинностi знання. Одне з рiшень, яке пропонуе К. Кавафiс, полягае не в тому, щоб визначати мiрила iстинностi знання або досяжнi межi пiзнання, але в тому, щоб людина пiдтримувала в собi якiсть iнтелектуальноi незаангажованостi поруч iз емоцiйною пристраснiстю (чуттевою заангажованiстю) та створювала умови й можливостi для неспинного експериментування iз власною тотожнiстю (зокрема, в цьому розкриваеться один зi смислiв функцiонування розуму еллiнiстичного грека, «що завше?/?надiйний шлях знайде в рiзноманiттi змiн», («…200-го року до Рiздва Христового»)). З iншого боку, як точно зауважив Я. Сареяннiс, шлях К. Кавафiса був складною мандрiвкою вiд iндивiдуального Я до колективного Ми. Тому, з погляду К. Кавафiса, одним iз завдань особистостi, що конструюе в соцiальному просторi свою iдентичнiсть, е знаходження шляху включення ii до колективного цiлого – спiльноти, бо такi включення уможливлюють розвиток цiеi спiльноти та ii iсторичний поступ. У цьому планi показовим е те, що в поезiях останнiх рокiв («Юлiан й антиохiйцi», «Не пiзнав», «У великiй грецькiй колонii», «Один з володарiв Захiдноi Лiвii», «Мiрис; Александрiя, 340 р.», «…200-го року до Рiздва Христового», «У передмiстi Антиохii») поет виступае вiд iменi колективного «Ми», що, навiть роблячи iсторичнi помилки, лишаеться простором iнтеракцii та вiдповiдного конструювання iдентичностей.

Антропологiчний проект Й. Сефериса в деяких позицiях полемiзуе з концепцiею людини у К. Кавафiса, але в певному сенсi виростае з неi. Для Й. Сефериса людина не стiльки створюе чи варiюе смисли та iдентичностi (а отже, i вiдмовляеться вiд них), скiльки перебувае в пошуках справжньоi iдентичностi, джерело якоi виходить за межi самоi людини.