Вибране

І от безплiдних знань тягар з останнiх сил

В нiкуди вiн несе… Однак страждання марнi,

Вир спогадiв, думок старого в тiй кав’ярнi

Зморив i задрiмав вiн, спершися на стiл.

    1897

    Переклав Андрiй Савенко

Конi Ахiлла [1 - Поезiя розвивае епiзод XVII пiснi Ілiади Гомера, ставлячи важливе для свiтогляду К. Кавафiса питання про взаемозалежнiсть у свiтi тлiнного та нетлiнного.]

Коли ж убитим побачили Патрокла [2 - Патрокл – один iз головних учасникiв Троянськоi вiйни на боцi ахейцiв, побратим Ахiлла (Ахiллеса); пiсля вбивства Патрокла Гектором Ахiлл вирiшуе помиритися з Агамемноном та повернутися до участi в бойових дiях.

Дружба старшого Патрокла та молодшого Ахiлла мае iнiцiальний характер, адже саме показавши втрату найкращого друга, Гомеру вдаеться генiально розкрити усвiдомлення цiнностi життя юним Ахiллом, апогеем якого е його нiчна зустрiч з Прiамом пiсля вбивства Гектора. В лiтературнiй традицii вже в класичну епоху пара Ахiлл – Патрокл розглядалася в контекстi таких аспектiв емоцiйного свiту людини, як сексуальнiсть (про любовнi взаемини мiж друзями говорить Платон у «Бенкетi»). Ця тема потрапляе в поле зору лiтераторiв i в новий час, як коханцiв зображуе героiв У. Шекспiр в трагедii «Троiл i Крессида».],

Що таким юним був, повним життя та сили,

ридати почали конi Ахiлла.

Противилося ество iхне безсмертне

Дiяння смертi споглядати – тiло розпростерте.

Били копитами, зажурено мотали

Гривами, сахалися, тремтiли, горювали

За юнаком, що вже серед живих не був – труп бездиханний,

Залишена душею плоть, нiкчемна, безталанна;

Душа – вигнанка вiдтепер; лиш чорним Небуттям

Оточена, ув iнший бiк прямуе вiд життя.

Зевес побачив сльози безсмертних

Коней i засмутився сам. «Як зiбралися ми зiграти

Пелееве весiлля, чи мiг так необачно вас вiддати?

Хiба не краще вас було лишити при собi, на волi?!

Що вам робити, бiдолашним, у земнiй юдолi

Мiж смертних, що завжди ставатимуть для Долi

За забавку?… Вам, яких обходить смерть, незнаною сваволя

Залишиться мiнливого часу i марними загрози.

У власнi бiди люди вас втягли!» Та сльози

Через утрату того, що навiк буде заховане в трунi,

Невтiшно проливали безсмертнi скакуни.

    1897

    Переклав Андрiй Савенко

Молитва

Морська глибiнь матроса проковтнула,

а матерi тривога й не торкнула,

а мати Богородицю благае,

– хай синовi вернутись помагае.