Вибране

Високу свiчку ставить, б’е поклони,

вiтрiв погожих просить у iкони,

а та сумна, поважна – iй вiдомо,

що син уже не вернеться додому.

    1898

    Переклав Григорiй Кочур

Поховання Сарпедона [3 - Сарпедон – у грецькiй мiтологii син Зевса й смертноi жiнки Лаодамii, цар лiкiйцiв, один з найсмiливiших союзникiв троянцiв у Троянськiй вiйнi.]

Страждае тяжко Зевс, бо ж Сарпедона

В бою Патрокл убив. І ось тепер

Менетiяд [4 - Менетiяд – родове прiзвисько Патрокла; його батьком був аргонавт Менетiй.

] i всi ахейцi прагнуть

Викрасти тiло вбитого й наругу учинити.

Та Зевс нiяк не згоден на таке.

Улюбленого сина вiн лишив був,

І той загинув. А закон велить,

Принаймнi, мертвому вiддати шану.

На поле бою вiдсилае Феба [5 - Феб, «Осяйний» – один з епiтетiв олiмпiйського бога Аполлона.]

Подбати про небiжчикове тiло.

Героя мертвого зi святiстю й журбою

Феб пiдiймае та несе до рiчки,

Змивае з нього бруд, кривавi плями.

Вiд ран страшних на тiлi не лишае

Жодного слiду.

Маззю запашною,

Амброзiею натирае i вдягае

В убрання олiмпiйськi осяйнi.

Шкiра свiтлiшае. І гребiнцем iз перламутру

Розчiсуе волосся чорну хвилю

Та розправляе витончене тiло.

І мрець тепер неначе молодий володар

У рокiв двадцять п’ять чи двадцять шiсть,

Що вiдпочив пiсля звитяги в перегонах.

У нього колiсниця золота i найпрудкiшi конi —

Вiдзнака за блискучу перемогу.

Феб виконав доручення. Потому

Покликав Сон i Смерть

І наказав iм вiдвезти

Небiжчика до Лiкii [6 - Лiкiя – пiвденно-схiдна гiрська область Малоi Азii.

У грецькiй мiтологii Лiкiю пов’язували з культом богинi Лето та ii божественних близнюкiв: Аполлона та Артемiди.], багатствами рясноi.

Отож до Лiкii, багатствами рясноi,

Брат iз сестрою, Сон зi Смертю

Помандрували i, коли дiстались

До брами царського палацу,

Передали славетне тiло,

Та й повернулися до клопотiв щоденних.

В палацi тiло прийняли та заходились

Із почтом, голосiннями й тужливим спiвом,

З вином, налитим у священнi чашi,

З усiм належним готувати поховання.

Вiдтак прийшли вiдомi в мiстi

Уславленi досвiдченi каменярi,

Надгробок змайстрували й стелу.

    1898

    Переклав Олександр Пономарiв

Свiчки

Рядочком днi майбутнi перед нами,

мов свiчечки засвiченi, стоять —

пломiннi, золотi, живi свiчки.

Минулi днi лишаються позаду —

скорботна лава вигаслих свiчок.