Вибране

У цiй поемi така «своерiднiсть» (яку дехто вважае помилкою, дехто – хибою поетичноi вседозволенностi) – у характеристиках спартанцiв, насамперед, у словi ???????? («мужнiй»), що, на думку дослiдникiв, було помилково вжито поетом замiсть ???????????? («щедрий», буквально «мужнiй у дарунках»). Така «помилка», втiм, дае змогу поставити пiд сумнiв твердження, що йдеться про «тих» спартанцiв, i, разом з тим, чи взагалi тут мова про спартанцiв, а якщо про «тих», то яке до них ставлення поета: вiн прославляе чи кепкуе з них? Оскiльки тексти К.

Кавафiса мають потужнi внутрiшнi зв’язки, то смисл цього твору варто розглядати в контекстi iнших поезiй «спартанського циклу», наприклад, «…200-го року до Рiздва Христового». Ще бiльше ускладнюе завдання iнтерпретацii прислiвник ????????? («нарештi»), вжитий у кiнцi, iз семантикою бажаного?/?сподiваного настання тiеi чи iншоi дii або стану.]

Хвала i шана людям, що в життi

воздвигли i боронять Термопiли [14 - Термопiли – ущелина в центральнiй Грецii, важливий перехiд мiж Тессалiею та центральною Грецiею, прохiд якою у 480 р.

до н. е. боронили спартанцi на чолi з царем Леонiдом та iхнi союзники (теспiйцi та тебанцi).],

що не зреклись обов’язку нi разу,

в усьому скрiзь розважнi й справедливi,

та повнi й спiвчуття, i розумiння;

якщо багатi – щедрi; як убогi,

то й у малих своiх достатках щедрi,

готовi чим спроможнi помогти,

лиш правду кажуть, та в душi не мають

ненавистi до того, хто збрехав.

Але найбiльше тим належить шана,

котрi провидять (не один провидить!),

що знайдеться пiдступний Ефiальт [15 - Ефiальт – зрадник, що провiв вiйсько персiв обхiдною стежкою в тил до спартанцiв.

З того часу iм’я почало використовуватися як загальна назва i набуло значення «кошмар».]

i що мiдiйцi зрештою прорвуться.

    1903

    Переклав Григорiй Кочур

Зрада

Таким чином, багато чого схвалюючи в Гомера, таке [16 - Ідеться про другу пiсню «Ілiади», про оманливий сон Агамемнона.], втiм, нашоi не матиме похвали нi в нього,…анi в Есхiла (той уривок), де Тетида каже, що Аполлон, спiваючи на ii власному весiллi,

«менi зичив щастя в материнствi,

дiтей мiцних здоров’ям обiцяв,

що довге iм вiдмiряне життя.

Насамкiнець промовив: «Твое щастя

Богам не байдуже», i тим мене потiшив.

Я щиро вiрила: «Вуста святii Феба,

в яких зросло мистецтво вiщування,

збрехать не можуть». Але ж вiн,

вiн, саме вiн спiвав тодi…

…i саме вiн убивцею стае

мого дитяти»

Платон.