Вир

Угадайте, чого я до вас прийшов? – Скажете…

– Позичте квасу.

І йому позичали, бо Павло був такий чоловiк, що нiколи не жалiв для людей своеi сили. Треба кому викопати льох, колодязь або яму для померлого – Павло грабарку на плече – i пiшов. У роботi чоловiк надiйний, на плату невибагливий. Питають його:

– Скiльки ж вам, дядьку, за роботу?

Павло подумае, дивлячись у землю i нiби питаючи в неi поради, скiльки ж коштуе його труд на нiй, а тодi перекладе грабарку з одного плеча на друге та й скаже:

– Та давайте, скiльки дасте.

– То, може, ви не грiшми, а салом вiзьмете?

– Можна й салом…

– Правда, сала в нас не так-то й щиро, бо в цiм роцi ще не кололи, то, як ваша згода, то, може, сметаною вiдберете?

– Та коли так, то можна й сметаною.

Отож i думала Явдоха, що пiде Павло на вiдбереньки заробленого в людей. Але сталося не так. Повернувся Павло ввечерi i поставив повний глечик молока на стiл.

– Оце тобi! Мабуть, аж до сестри ходив? – зрадiла Явдоха, що таки дуже полюбляла молочну затiрку.

– На фермi дали.

– На якiй фермi? – не второпала Явдоха.

– Уже ж не на якiй, як не на артiльнiй…

– З якого дива?

– Завфермою розпорядився. Бери, каже, по лiтрi в день, це, каже за твою роботу.

Явдоха так i засвiтилася на лицi. Розтопила пiч, нагрiла води, дiстала iз скринi чисту, викачану рублем та качалкою сорочку, заворкувала бiля Павла голубкою.

– Помий же голову та переодягнися, – лагiдно припрошувала вона. – Бо завтра ж недiля, то, може, й у гостi пiдемо до сестри.

Пораючись бiля печi, вона щось пришiптувала сама собi та посмiхалася, вся помолодiла, навiть хустку пов’язала по-новому, як молодиця на храму. Як же! Що б там люди не говорили, а Павло в неi не з останнiх. Он уже помiтили його роботу розумнi люди, уже й молоком дарують, бо вiн таки руки не жалiе i не з лiнивих, а що трохи сонько, то що ж поробиш? Такий удався.

Пiсля вечерi посадила Явдоха Павла на покутi, вимитого, чистого i сонливого.

– Прилiг би та задрiмав трохи, – топилася вона серцем бiля чоловiка. – Вважай, бiля тих корiв накрутився, що й нiженьки млiють.

– В нiчне дiжурство треба йти.

– А Кузько? – застигла з ополоником в руцi Явдоха. – Чого це вiн нiколи не чергуе вночi? Все ти та й ти! Знайшли дурника.

– Ох, ти розумна та до чортового батька знаеш, – уже пiдвищив голос Павло.

– Авжеж, знаю. Ти потурай, Павле, то вони тобi й на шию сядуть.