Вир

Дай нам трохи грошенят.

На фермi заводилися новi порядки. На стiнi висiв режим дня, про який зроду нiхто не чув, доярки ходили в халатах, пiдсмiюючись одна з одноi i з подивом сприймаючи чудернацькi, на iх думку, нововведення Дороша, який говорив, що треба вчитися, як доглядати худобу, багато читати лiтератури, слухати бесiди зоотехнiка, агронома i т. д. Одним словом, дуже багато працювати над собою, щоб стати справжнiми тваринниками. Спочатку всi працiвники ферми дивувалися зачинанням Дороша, ставились з недовiрою: мiський, мовляв, учений, тому й вимагае хазяйнування по книгах.

Дорош бачив ту недовiру, але вперто ламав ii.

Годiвля худоби провадилася за графiком, молодняк випоювався молоком, чергування на корiвнику було регулярне. Дорош пояснив також, що згiдно з новою постановою уряду хороша робота на фермах буде заохочуватися додатковою оплатою. Це повiдомлення подiяло на робiтникiв ферми куди бiльше, нiж пустi балачки, бо люди зрозумiли, що якщо вони добре працюватимуть, то щось зароблять, отже, треба працювати якнайкраще, бо пiд лежачий камiнь вода не потече.

Особливо це зрозумiв Кузь. Кожного ранку вiн приходив разом iз Павлом у кабiнет Оксена i говорив, знiмаючи шапку:

– Значця, так. Воно, може, то й невигiдно, так зате нам пiдпира: продавай к лихiй годинi ялiвок та купуй таких, щоб телилися. Норми по надою ми не виконуемо, а корма йдуть.

– Добре. Ми це питання утрясемо.

– А ти не тряси, а залигуй корiв та веди в район, – гарячився Кузь.

Павло, приходячи на обiд, кожного разу дивував Явдоху якоюсь новиною.

– Оце купили двi корови, – повагом розказував вiн, сiдаючи за стiл в своему сiрому халатi, що робив його схожим на коновала. – Одна ряба, друга рижа.

– Радiй, радiй, – бубонiла Явдоха, гримаючи чавунами. – Побачимо, що ти заробиш на тiй фермi.

– А тобi все мало! – обзивався Павло, так налягаючи на борщ, що з вусiв аж пара йшла.

– Не мало, а люди зi своеi роботи щось мають, а ти весь вiк сухий хлiб iси.

– Аби ти менше гавкала, – спокiйно радив Павло.

Але одного разу вiн здивував Явдоху не на жарт. Пообiдавши, полiз мiж горшки, вибрав глечика, обмотав його мотузкою за шийку так, як ото обмотують мазницю, та ще й виважив на руцi, чи мiцно. Явдоха мовчки на все те дивилася, бо гадала, що вiн збираеться на здобутки до сусiдiв. Не раз уже було таке, що заявлявся Павло до Вихорiв, чи до Бовдюгiв, або ще до кого-небудь iз кутчан, сiдав на лаву i, помовчавши з годину, говорив:

– Грасти (здрастуйте).