Вир

Коли Оксен пiдiйшов ближче, то побачив низенького чоловiка, що нагрiбав у носилки солому. Вони, мабуть, були важкенькi, бо вiн, стягши iх мотузком, нiяк не мiг взяти на плечi.

– Може, пiдсобити? Га? – виступив iз темряви Оксен. Чоловiк кинув носилки на землю.

– Нiчого, я й сам…

Це був сiльський балагур i полiтикан Кузько Сорокотяга.

– Крадеш помаленьку?

Кузь висякався, витер пальцi об штани.

– Заповсiгда, Оксене, ти вигадаеш що-небудь. У тебе виходить: набрав чоловiк соломи у своему хлiвi – вже вкрав.

А яка ж це крадiжка? Я беру свое, зароблене.

– Ану витрушуй.

Кузь вивернув солому, а носилки вiдкинув геть. Вони впали на землю, клацнувши вербовими дугами.

– А тепер що, в мiлiцiю поведеш?

– І поведу. А ти думав як? Люди по соломинцi збирали, а ти носилками розносиш? А худобу чим годувати будемо? Ти про це думав?

– Хе-хе, – засмiявся Кузь. – Ти так мiркуеш, нiби це не наша артiль, а твоя економiя. Ти, значить, усерединi стоiш, а ми по боках, ти мене уперед ведеш, а я опинився, не хочу йти, бо несвiдомий.

Виходить, артiль для тебе органiзовували, а не для нас.

– Язик у тебе довгий, знаю, тiльки сьогоднi менi нема часу на розмову, то я тобi скажу коротко: забирай носилки i бiльше з ними в артiльний двiр не приходь. Спiймаю ще раз – передам у суд. Там за розкрадання колгоспноi власностi тобi припечуть, що слiдуе.

– Гарненьке спасибi! А що в мене в хатi нiчим iсти зварити, тобi однаково? Дровець трохи е, але тримаю на зиму, а зараз сим-тим баба прокурить, аби iсти зварилося.

Якби дали менi соломи на трудоднi, – не крався б я з носилками до артiльного двору. Я за все свое життя з чужого двору хворостинки не принiс…

– Ти, Кузьку, не ображайся, – вже м’якше сказав Оксен, – але я тобi скажу так, що, крiм свого носа i живота, ти нiчого не бачиш. Як би ми з тобою не говорили, все рiвно не зрозумiемо один одного, бо говоримо на рiзних мовах. Ти хочеш, щоб у тебе було повне горище хлiба i чотири пари чобiт, а я хочу, щоб до всього цього в нас ще росла й чорна металургiя.

Бо, як нападуть на нас краiни капiталу, твоiми чобiтьми i пампухами не вiдiб’ешся, треба буде чогось iншого. Крiм того, ти заздриш дуже робiтниковi, що вiн пiде в магазин i все, що захоче, купить за грошi… А хто ж тобi не дае стати робiтником? Їдь на шахти, працюй, будь ласка. Ти скаржився: робiтничому класу земний рай, а тобi пекло: пiвдня ореш, пiвдня пiд возом спиш…

– Ти менi зубiв не замовляй.