Вир

З думкою таких людей Оксен не рахувався i провадив з ними рiшучу боротьбу.

Той стан, в якому зараз перебував Оксен, був викликаний iншим. Оксен знав, що, прийшовши до артiльного двору, побачить тi ж самi недолiки, якi були вчора, i що всi тi люди, яким вiн вказав на неполадки, замiсть того щоб виправити iх i не допускати надалi, будуть виправдовуватися i присягатися, що вони в тому не виннi, i розводитимуть руками. Конюх, якого вiн обов’язково застане сплячим у своiй комiрчинi, на запитання, чого конi й досi не годованi i не напоенi, запевнятиме, що «давав три рази i напував, хоч i сторожа запитайте».

Приходив сторож i, майструючи цигарку, цiкавився:

– Що, може, щось украдено?

– Це вам виднiше. Ви – сторож, – тамуючи гнiв, говорив Оксен.

– У мене не вкраде. Я цiлу нiч на обходi, – вихвалявся сторож, радiючи, що все добре i немае нiякоi кражi.

– Ви, товаришу голова, не клопочiться. На весну конi будуть як змii, – обiцяв конюх. – А те, що вони трохи грязнi, то нiчого не зробиш – у кiзяках же сплять.

Та й те сказати, що скiльки ти не скреби та не чисть, то воно бiлiше лебедя не буде. Товаряка.

Оксен знав, що так трапиться й сьогоднi, i тому чим ближче вiн пiдходив до подвiр’я, що чорнiло в темрявi своiми будовами, тим бiльше його охоплювало роздратування.

Коли Оксен прийшов на подвiр’я – все ще спало. Конюшня була закрита, i вiн постукав кулаком у дверi, але нiхто не вiдзивався. Тодi вiн натиснув дверi плечем, вони з сухим скрипом вiдкрилися, i в лице вдарило теплим духом кiнського стiйла.

Посеред конюшнi на стовпi висiв лiхтар, вiд нього падало на землю оранжеве кружальце свiтла. Оксен вiдкрив комiрчину, де спали конюхи, звiдти розламаною гарбою викотилося хропiння.

– Хлопцi, коней напували?

Гарба продовжуе котитися i скрипiти далi.

– Коней напували, питаю?

З постелi звелася заспана постать, надiла на голову картуз.

– Це ти, Мусiю? – запитала вона i звiсила додолу ноги в чоботях. – А менi приснилося, наче я в кума на хрестинах гуляю, наче подали свiжоi ковбаси, а я…

– Видно, що хорошi сни сняться, бо сплять – хоч за ноги витягай.

– А-а, це ви, товаришу голова? А ми держались-держались, та таки перед свiтом поборов нас сон. Ничипоре, вставай коней напувати, – розштовхував конюх свого сусiда.

Оксен вийшов iз конюшнi i попрямував до свинарника. Бiля скирти соломи, що чорнiла в темрявi, немов той хлiв, чувся обережний шелест, який то затихав, то появлявся знову.