Вир

«Буде й трете», – сумно подумала вона i поцiлувала сонну дiвчинку, що спала ближче до неi. Сина вона посоромилася цiлувати, бо вiн уже був школярем.

Життя Олени, як i кожноi сiльськоi жiнки, проходило в щоденних клопотах по господарству, боротьбi за шматок хлiба, турботi про дiтей. Отi iхнi вiчнi скарги: «Мамо, як учора мене штовхнув Хомин Миколка, а я впала, а спiдничка й порвалася» (це говорилося дитиною при закладеному в рот пальчику i хитрому поблискуваннi очей, бо нiякий Микола ii не штовхав, а спiдничка була порвана на колючому дротi, i мати про це знала), ота занадто вже часта розмова з учителькою, яка вiчно нарiкала на поведiнку сина, а вiн, повернувшись iз школи, на запитання матерi: «За що ж ти побив притулiвського школяра?» – вiдповiдав: «Хай не лiзе, я його перший не займав», – оце все тривожило i хвилювало ii.

Вона була люблячою, але разом з тим i суворою матiр’ю. Дочка ii боялася i слухала, зате Сергiйко, як тiльки зринав iз дому, забував про материнi накази i запоти-личники, робив свое: нишпорив по чужих городах та садках, драв сорочачi гнiзда, бився з дiтворою, дражнив собак – одним словом, робив усi тi збитки, якi присущi всiм дiтям його вiку. Навiть дома, коли мати по гарячих слiдах зашивала йому розпанахану сорочку або штанцi, вiн проявляв нетерпiння i тривогу, коли чув манливий розбишацький свист своiх однокашникiв, якi сидiли денебудь пiд тином i вже викликали свого отамана, бо десь намiтилося пильне дiло. Тодi вiн неспокiйно позирав на дверi i рвався надвiр прямо з голкою i ниткою.

Найгiрше Оленi приходилося зимою, коли майже кожен день чулося вiд дочки: «Мамо, в мене горло болить». Сергiйко ж не жалiвся, хоч вночi бухикав, аж у грудях ревло. Ганяе-ганяе в школi на перервi, наiсться снiгу, от i маеш клопiт – заганяй обох на пiч, напувай пареним молоком з овечим лоем та ще пильнуй, щоб i череня не провалили, бо хiба ж усидять тихо?

Повкривавши дiтей, Олена пiдiйшла до печi, щоб розпочати свiй звичайний трудовий день, тобто варити, прати, доiти корову, годувати дiтей, прибирати в хатi i до того всього вчасно вийти на роботу в артiль та чесно працювати разом зi всiма людьми, щоб на неi не нарiкали люди, що коли вона головиха, то можна й вiдлежуватися.

Мiж тим Оксен iшов селом, дразливий i гнiвний, i цей гнiв чiплявся до нього кожного ранку, як тiльки вiн прокидався вiд сну. Такий стан не був наслiдком примх чи свавiлля Оксена, як це йому приписували деякi люди, особливо тi, яких вiн не любив за лiнтяйство.