Вир

– За роботою дуже скучив. За землею.

Але не дуже довго довелося йому поратися на своему дворi. Незабаром викликали його в Зiнькiв. Повернувся звiдти задуманий i заклопотаний.

– Що це з тобою? – зазирала йому в очi Олена, подаючи на вечерю пiсний борщ iз квасолею.

– Призначили мене головою троянiвськоi артiлi. Олена сплеснула руками, очi зайнялися тривогою:

– Може б, ти вiдмовився, доки не пiзно? В тебе одна пара очей. За всiм не вгледиш.

– Якось воно буде.

Новопризначеному головi троянiвцi були радi: хлопець молодий, з розумом, такий дiло поведе, бо попереднiй голова Іван Кiсочка, нiде правди дiти, на старiсть пiдлiнився та, говорить уже, так говорити, i в чарочку зазирав, та ще й у глибоченьку.

Передаючи Оксеновi ключi вiд старих шахов, Іван Кiсочка поставив на стiл пляшку самогону, вийняв iз кожуха окраець хлiба i недогризену цибулину i сказав так:

– Тепер треба людей грамотних, а в мене тiльки й науки, що в шкiльному курниковi сидiв за незнання Закону Божого.

Так що приймай дiла i головуй на многая лiта.

Отак i став головою троянiвськоi артiлi Оксен Гамалiя….Цього весняного ранку Оксен устав, як завжди, рано, тiльки проспiвали третi пiвнi. Не запалюючи свiтла, щоб не розбудити сiм’i, став зодягатися, глухо покашлюючи, потiм пройшов у хатину, щоб прихопити що-небудь iз собою з iжi. Шукаючи хлiб, зачепив рукою важкий мiдний кухоль, i вiн упав на долiвку з гуркотом. В хатi заскрипiло лiжко, i сонний голос тривожно запитав:

– То ти, Оксене?

– Я.

Бiла постать у довгiй полотнянiй сорочцi з’явилася у дверях.

– Поспав би ще. Чого так рано?

– Їдемо у Власiвку за лiсом.

– То ти й обiдати не прийдеш?

– Нi, – якось сердито вiдповiв Оксен i, загорнувши в газету хлiб та сало, ступнув до дверей.

– Оксене…

– Ну?

– У Сергiйка чобiтки зовсiм порвалися, босий у школу ходить. Може, ти в район iхатимеш, то попитаеш? Я тобi й мiрочку приготую.

– Привезуть у магазин пiд заготовку, тодi й купимо, – похмуро сказав Оксен i вийшов з хати.

Олена глянула у вiкно: в сiрiй свiтанковiй млi стрельнула iскрами цигарка, легеньким вiдсвiтом лягла на шиб-ки. Олена зiтхнула i запалила свiтло, потiм потягнулася до скринi, щоб дiстати спiдницю, i раптом вiдчула сильний приступ нудоти, сiла на лiжко i деякий час сидiла непорушно, прислухаючись до сонного дихання сплячих хлопчика й дiвчинки, що лежали, розметавшись, на лiжку, збасувавши iз себе рядно.