Вир

Гнат нiколи не ходить пiшки, вiн або iздить iз кучером Кузьмою лiнiйкою, або верхи на сiльрадiвському жеребцi Дунаi, осiдланому старим горiховим сiдлом, що взяте не менше як на двадцять мiдних заклепок. Сiдло це Гнат конфiскував у куркуля на хуторах i розповiдав про нього цiлi легенди, що буцiмто на ньому iздила на прогулянки сама донька степового магната Бразуля, Марiя Бразуль, що воно перейшло iй у спадок вiд старинного козацького роду, а той рiд вiдбив те сiдло в татар.

– А чому воно на заклепках? – питали дядьки.

– Бо в тii Бразулихи було таке озаддя, що як сяде, то сiдло – хруп напополам i розколеться. Так його через те й на шпуги взяли. А озаддя таке було здорове через те, що Марiя, знаеш-понiмаеш, багато овечого лою пила, – по-яснював дядькам Гнат.

Посидiвши хвилину на стiльцi, Гнат обiрвав свист, тупнув ногами об пiдлогу, оббиваючи грязюку.

– З хуторiв iду, – хрипко сказав вiн.

– Воно й видно: так брагою вiд тебе й несе.

Гнат байдуже лупнув очима, губи його знову склалися в дудочку.

– Перестань свистiти, це тобi не в конюшнi! Гнат обiрвав свист, ляснув нагаем по халявах:

– По заготовках iздив. З м’ясом, знаеш-понiмаеш, ще не так, а з яйцями бiда. Зривають план. У тебе теж, здаеться, недовиконано.

Гнат вийняв засмальцьований блокнотик, розгорнув його, з-помiж листочкiв посипалися крихти i тютюнова потеруха.

– Точно. Недовиконання плану. Якi ж ти заходи будеш вживати?

– Посаджу все правлiння на гнiзда – хай несеться.

– Ти, знаеш-понiмаеш, зубiв не скаль! Є решенiе, за порушення строкiв виносити догани, так що гляди, щоб i ти не доплигався.

– У мене зараз сiвба. Так що не до яець. А що в бiса ви з уповмiнзагом робите?

– Не твое дiло. Ми тобi не пiдотчотнi.

– Ми тобi також…

Гнат порипiв шкiрянкою, посвистiв, похвоськав себе нагайкою по халявах i, бачачи, що Оксен з ним говорити не хоче, вийшов надвiр. Оксен знову зупинився бiля вiкна i задумався. «Да, треба будувати новi конюшнi, бо старi вже зовсiм валяться.

Та як iм i не валитися, коли в них ще стояли конi пана Горонецького. А коли це було?.. А Кузько неправий. Вiн дивиться на життя, як пiвень на тiк: можна дзьобнути зернинку на дурничку – добре. Не можна – треба йти в iнше мiсце. Натурально…»

Думки в Оксена обiрвалися: в кабiнет зайшов завгосп артiлi Григiр Тетеря.

– Пiдводи готовi. Можна iхати, – сказав вiн i сiв на стiлець. Говорив смирним, тихим голосом, як паламар у церквi.