Вир

– О, та у вас тут i помiчники е! Правда ж, дядьку Кир? Тiльки чого це вiн сидить як пеньок? Узяв би молот, грюкнув раз та два – все б легше було на руки ковалевi. Та, правда, як вiн тим молотом грюкатиме, коли в нього сили, як у горобця?

Сергiй заворушився в темрявi, кинув цигарку, але промовчав.

– Дядьку! Чого це вiн ворушиться, а не встае? Може, в нього штани до залiза прикипiли? То я вiзьму жигало та одлiплю?

– Звiсне дiло – баришник… Звик на крадених конях тавра випiкати i до людей лiзе, – обiзвався Сергiй.

– Е, стручки! Замовчiть, а то вас обох угомоню.

На деякий час запала мовчанка, яка обiцяла ще бiльшу сварку. Тимко сидiв згорбившись, пiдшукував ущипливi слова.

– Ходи, Серьожко, я тебе раз по шиi лясну.

– Ти своею силою не задавайся, а то був один такий, та без печiнок залишився.

– Ану, геть з кузнi! – визвiрився на них Кир.

– Нi, так ви, дядьку, послухайте, що вiн каже, – не зважав нi на якi гальма Тимко. – Отаке миршаве, як зiнське щеня, а й воно нахваляеться.

Тимко встав, розправив плечi, мiцно вперся ногами в землю. Сергiй застебнув пiджачок, ступнув до дверей.

– Тiкаеш? Трясучка напала?

– Нi, пiду в луг хорошого бича шукати, – вiджартувався Сергiй i вийшов iз кузнi. Тiлькино вiн вийшов, як у дверях появилася Лукерка.

– Здрастуйте, ковалики, – проспiвала вона, розiп’явшись у двернiй рамi. – Чи не допоможе менi хто-небудь iз вас сепаратор покрутити? Молока навезли, а крутити нiкому.

– А що нам за те буде? – торгувався Кир.

– Уже куплю вам четвертушку.

– Та й годi?

– А чого ж вам ще треба?

– Здорова дiвка, а не догадуеться.

– Ги, отакi старi, i вони до молодих! Ходiмо, Тимусю, бо з дядьком добалакаешся…

– Ти б Сергiя взяла в придачу…

– Нiчого, Тимко й за нього справиться, – зареготала за кузнею Лукерка.

Тимко обняв дiвчину, притяг до себе, зашептав на вухо:

– Менi четвертушечки не треба, натурою хочу…

Дiвчина вирвалася з обiймiв, вiдштовхнула вiд себе парубка.

– Ну, ти не дуже! Такого уговору не було.

Тимко ще раз хотiв обняти дiвчину, озирнувся, чи нiхто не бачить. Бiля кузнi чорним привидом стояв Сергiй. «Побiжить зараз, усе Орисi роздзвонить. Ну й що ж. То не парубок, що лише одну дiвчину мае», – вирiшив Тимко, iдучи вслiд за Лукеркою.

В кiмнатi, куди вiн зайшов, пахло молоком, на вiкнах висiли марлевi занавiски; на столi горiла лампа, кидаючи вiдсвiти на блискучий сепаратор.