Вир

Пробираючись до каси, вiн мiцно тримався рукою за кишеню, в якiй були грошi. Пiдiйшов поiзд. На перонi заметушилися пасажири. Обливаючись потом, Улас забрався до вагона i, поставивши сундук на проходi, кричав через голови пасажирiв дiдовi Терешковi, щоб мати не клопоталися i що харчiв йому вистачить. Дiд за гармидером не мiг нiчого розчути, вiн думав, що Улас каже, що завжди говориться при прощаннi, тобто, щоб вiн передав поклони домашнiм, i дiд кричав у вiкно вагона, що передасть, i махав порудiлим брилем. Пасажири штовхалися i з криком, обуренням вимагали вiд Уласа, щоб вiн звiльнив прохiд; Улас пройшов до вагона i став бiля вiкна, але важкого сундука з рук не випускав, бо йому здавалося, що, тiльки вiн попустить ручку, його зараз же вкрадуть.

Поiзд дав свисток, вагон рушив, i мимо вiкна проплив Терешко у брилi, сiрячинi, з вишневим пужалном за халявою.

До Харкова пiд’iжджали вночi. Улас, присiвши на сундуцi, з острахом вглядався у море вогнiв, що мерехтiли на горизонтi. Поiзд iшов швидко, i з Уласа, коли вiн визирав у вiкно, зiрвало картуз.

Улас закричав: «Зупинiть!», у вагонi засмiялися, i хлопець забився в куточок, раз по раз мацаючи себе за голову i нiяк не вiрячи, що на нiй уже немае картуза. Йому здавалося, що це недарма, i вiн не вiдривав руки вiд кишенi, в якiй були пристебнутi шпилькою грошi. Проте все обiйшлося добре. Вiн приiхав благополучно, розшукав унiверситет i заходився добиватися у дверi. Стукав обережно, але настирливо й довго, iх вiдкрив заспаний i сердитий сторож.

– Чого тобi? – запитав вiн, вiдхиливши дверi. Улас мовчки полiз iз сундуком на нього.

– Та ти хто? – злякався вже сторож.

– Пустiть, дядьку, переночувати.

– Тут не постоялий двiр, а унiверситет.

– Що ж менi, на вулицi пропадати?

– Іди в Дiм колгоспника, Павловська площа, шiсть. Улас потяг сундук на Павловську площу. Ідучи, тримався освiтлених мiсць i холов душею, коли до нього наближалася ряба кепка.

В Будинку колгоспника молоденьке дiвчатко з наквацьованими губами визирнуло у вiконце i сказало, що «местов нету».

Улас поставив сундук у куток i сiв на нього. «Не виженуть же», – подумав вiн. В цей час молодий хлопець, що сидiв на диванчику, пiдiйшов до вiкна i сказав баришнi:

– Ти, дiвахо, ось що: або виписуй цьому хлопцевi квитанцiю, або я зараз розвалю тобi будку. Бачиш – хлопець iз села, може, перший раз у мiстi, куди вiн пiде серед ночi?

– Не кричiть, бо я викличу мiлiцiонера, – обурилася дiвчина.