Вир

Його друзiвступники бродили по парках, скверах, iздили на футбольнi матчi, в театри, в цирк, гамiрливими чередами бродили по Сумськiй, а вiн сидiв цiлий день, як Микита-чорнокнижник, а вночi спав як убитий, не чуючи нi веселого смiху, нi тихого шепоту закоханих на Журавлiвських кручах, нi мелодiйного побринькування гiтари в теплi серпневi ночi.

Екзамен з росiйськоi мови прийшов тримати з якимось душевним неспокоем. Адже живоi росiйськоi мови, причому лiтературноi, вiн нiколи не чув, хiба що тiльки на уроках, i тому, коли надiйшла його черга вiдповiдати i гладенько причесана жiнка з вродливим приемним обличчям попросила його до дошки, вiн зблiд i довго не мiг сказати першого слова.

Жiнка бачила його хвилювання i опускала очi, щоб не дивитися на нього i не бентежити його, але вiн все мовчав. Тодi вона усмiхнулася, вважаючи, що своею усмiшкою пiдбадьорить його, але з цього нiчого не вийшло, бо цю усмiшку Улас сприйняв iнакше. Вiн подумав, що викладач насмiхаеться з нього. Почуття це викликало в ньому ще бiльше знiяковiння, i вiн кришив пальцями крейду, не помiчаючи того, що вона сиплеться йому на ботинки, i все не починав вiдповiдати. Але потiм вiн став заспокоюватися. Говорив тихо i несмiливо, i лице його було таким мокрим вiд поту i таким у вищiй мiрi напруженим, що викладач без жалю не могла дивитися на нього, а сидiла, одвернувшись, i щось писала в своему зошитi. Іменник «овцы» в множинi родового вiдмiнка вiн провiдмiняв «овцев», плутав суфiкси i, розгубившись вкрай, дiеслово «пренебрегать» вимовив «пренебрiгати». Викладач скривилася, але не поправила, щоб не збити його, i непомiтно слiдкувала за ним. «Ах, чому в нього так тремтять пальцi на руках? – непокоiлася вона. – Такi робочi, сильнi i так тремтять?» Вона поклала на стiл свою бiлу красиву руку, глянула на неi i вiдчула, що iй чомусь робиться нiяково, що вона в чомусь винна, й почервонiла.

Улас вiдповiв i сiв за стiл, витираючи рукавом пiт iз чола, так, нiби тiльки що прийшов вiд плуга. Вона взяла залiкову картку, раз i вдруге провела по нiй долонею, потiм умочила ручку в чорнило i посидiла одну-двi секунди в якiйсь нерiшучостi.

Потiм поставила оцiнку i розмашисто розписалася. Пiсля цього вона сказала Уласовi, що вiн може бути вiльним, i попросила його, щоб вiн почекав у коридорi, доки вона прийме екзамени, оскiльки iй необхiдно з ним поговорити. Улас кивнув головою i, ще блiдий вiд хвилювання, незграбний в рухах, погупотiв важкими ботинками в коридор.