Вир

– Щоб критикувати чиюсь теорiю, треба мати якiсь докази, а ви iх не маете!

Бачачи, що два старих пiвнi вже зчепилися, ректор постукав олiвцем об графин, закликаючи iх до порядку, i задумався. Всi теж мовчали i чекали його слова. Потiм ректор сказав щось, i члени комiсii заговорили всi разом, але розмова iхня вiдбувалася впiвголоса, i Улас нiчого не мiг розiбрати.

Ректор, поговоривши iз членами приймальноi комiсii, вiдкинувся на спинку стiльця i якусь хвилю дивився на Уласа уважним вивчаючим поглядом.

Обличчя хлопця було вiдвертим i простим, воно зробило на ректора хороше враження, i вiн за цю коротку хвилю вирiшив справу i щось тихо сказав секретарцi. Секретарка пiдiйшла до Уласа i подала йому папiрець, потiм вiдступила так, щоб приймальнiй комiсii було видно вступника, а iй – доцента, i поштиво стала бiля столика, спершись на нього правою рукою, вигнувшись тонким станом i пiдiгнувши пiд себе правий каблучок.

– Товаришу Хомутенко, – оголосив ректор, – рiшенням приймальноi комiсii вам дозволено перездати росiйську мову.

Якщо вам це вдасться, ви будете зарахованi на iсторичний факультет. Згоднi?

Улас кивнув головою i тихо сказав:

– Згоден.

Секретарка вирядила його за дверi i викликала слiдуючого.

Улас перездав росiйську мову i був зарахований на iсторичний факультет. Провчився два курси, а на третьому змушений був припинити навчання: на зимовiй сесii вiн не набрав потрiбноi кiлькостi балiв, i з нього було знято стипендiю.

Нiкому нiчого не сказавши, Улас поiхав додому. Уже дома вiн одержав кiлька листiв вiд товаришiв. Вони докоряли йому, говорили, що йому не до лиця губитися перед труднощами i що якщо в нього ще залишилося хоч трохи мужностi в серцi, то вiн мусить негайно повернутися в унiверситет i продовжувати навчання. Улас на листи не вiдповiв. Друзi, заклопотанi студентськими буднями, згодом перестали турбувати його.

Так вiн i жив у рiдному селi, нiкому нi слова не говорячи про справжню причину свого приiзду.

Коли ж його допiкали запитаннями, вiн вiдповiдав, що приiхав у село поправити свое здоров’я, що в нього головнi болi i що в зв’язку з цим лiкарi надали йому вiдпустку на невизначений час.

Мати бачила, що з сином щось коiться незвичайне, i допитувалася, чи не вкрав вiн чого, крий боже, бо в городах i таке бувае, чи не оженився?

Улас заспокоював, що нiчого подiбного не сталося, а сам робився ще мовчазнiшим i замкнутiшим.