Вир

«Для кого ж ви працюете? Для самих себе працюете», – гiрко подумав Оксен i зiскочив iз лiнiйки.

– Чого стоiте? – запитав вiн Северина Джмелика, що лежав бiля сiвалки на розстеленому мiшку.

Джмелик лiниво пiдвiвся, солодко потягнувся, синя сатинова сорочка з бiлим заслоном гудзикiв тiсно обтисла широкi груди.

– Сiвалка поламалася, товаришу голова, – труснув вiн бiлими кучерями i примружив голубi з нахабинкою очi.

– Чого не сiв на коня i не поiхав у двiр за ковалем?

– Менi на конях не можна iздити.

Пригузок болить, – вискалив зуби Джмелик.

Гаряча кров давонула Оксена за горло. Затисши в руцi батiг, вiн кинувся до Джмелика, але той стояв, усмiхаючись, взявшись руками в боки:

– Ну-ну, це тобi не в економii. А за таке дiло… – Вiдчайдушнi очi його стемнiли, як море в передчуттi бурi, нiздрi тонкого носа весело заграли. – Дав би я тобi в пику, предсiдатель, та жалко – жiнка в тебе ще молода.

І не встиг Оксен отямитись, як Джмелик сiв на коня й, побрязкуючи мiшком з зiпсованими сошниками, потрюхикав на Троянiвку.

Оксен розстебнув пiджак i довго стояв, спершись спиною об сiвалку. Вiтер ворушив його рiденький чуб, грався в залисинах. «Ху, чорт! Трохи не зiрвався. Джмелик – сволота. Кат з ним! Але якщо помiтили iншi колгоспники, що я на нього з батогом кинувся, то що вони подумають? Натурально, трохи в мене навиворiт вийшло». Долонi в нього спiтнiли, пальцi не слухалися, вiн на превелику силу згорнув цигарку i довго стояв, жадiбно ковтаючи махорковий димок.

Пiшов до сiячiв тiльки тодi, коли зовсiм заспокоiвся. Попросився до Бовдюга за помiчника i проходив за сiвалкою до самого обiду, задуманий i мовчазний.

Обiдали в степу, на роздоллi. Дружно обсiли казанок з кулешем, тiльки що знятий iз вогню. Бовдюг, як найстарший, вийняв запасну ложку, витер ii об ворчик iз пшоном, передав Оксеновi.

Бовдюг – дядько в костi широкий, вуса жовтi, обкуренi тютюном i завжди ворушаться так, нiби вiн завжди чимось незадоволений i сердиться.

Насправдi ж вiн чоловiк хоч i неговiркий, проте добрий i тихий, фiзично сильний. Розповiдають, що коли вiн служив у економii Бразуля, то засперечався iз прикажчиком, що спинить на ходу маховик вiд паровика. Зодяг сiрячину стару, поклав на плече скруток соломи, вперся ногами в землю, а кiлком у маховик – i зачмихав благенький паровичок, скорився могутнiй степовiй силi.