Вир

Тут було холоднiше i вологiше, сонце не досягало, iз глиняних нiр цiлими зграями вилiтали пiчкури, ширяли у бикiв попiд животами i зникали у свiжому прозорому ранковому повiтрi. Раптом попереду почулося кiнське iржання. Йонька завмер iз люлькою в зубах, дав знак зупинитися. Все виразнiше чувся тупiт копит, потiм зовсiм близько брязнула вуздечка, i з яруги виiхав широкоплечий вершник з похмурим, дикуватим обличчям i чорною смолистою бородою.

– Що за лiс везете? – запитав вiн, спинивши коня. – В колгосп, чи що?

– Нi, добрий чоловiче, собi на хлiвчик, – бовкнув Йонька.

– Та-ак. – Вершник обмiряв очима колоди, нахилившись iз коня, поцокав по них вербовим прутиком. – Завертай назад.

Йонька хижо наставив угору борiдку:

– А ти хто такий, що командуеш?

Вершник, не вiдповiдаючи, злiз з коня, дужою рукою легко вiдсторонив Тимка вiд бикiв i розвернув пiдводу назад. Його вчинок був такий несподiваний i наглий, що всi були приголомшенi i не могли сказати й слова.

– Управитель який вилигався! – закричав вiн, забiгаючи наперед i намагаючись завернути бикiв. – У мене син при двох кубиках у Червонiй армii служить, то маю я право чи не маю?

Гаврило смикав батька за рукав, щоб затих, а вiн на те не зважав, люто бубнявiв очима i лiз на бiйку. Шапка, перекручена задом наперед, була аж на потилицi, як у спiйманого на базарi баришника.

Здоровань не звертав нiякiсiнькоi уваги на крики та сварку старого, iхав собi, опустивши голову i нiби придрiмуючи; широка спина його, обтягнута потрiсканою шкiрянкою, рiвномiрно похитувалася на сiдлi.

В хутiр Ковбики приiхали в траурному мовчаннi, один Тимко весело пiдморгував хутiрським дiвчатам, що, розпаленi цiкавiстю, п’ялися на тини, та чарував iх своiми бiсячими очима. Хутiр проiхали б без пригод, якби не дiд у сiрячинi, що пас на вигонi кiз.

– Умiв, значця, вкрасти, та не вмiв заховати.

– А ти чого гавкаеш, бубурiшок овечий? – люто накинувся на нього Йонька i залопотiв кожушиною. – Хочеш, щоб я тобi наклав на старiсть?

Гаврило i Тимко насилу вiдтягли осатанiлого батька. Здоровань лiсничий заставив скидати стояки на те саме мiсце, звiдки вони були взятi, склав акта i поiхав геть, не сказавши нi слова.