Вир

Ускочивши в двiр, старий схопив вiрьовку, що висiла на тину, i, розмахуючи нею, як киргиз арканом, побiг на хлопцiв, що спокiйненько собi говорили, поспиравшись на лопати. Старий пiдлетiв звiрюкою i, нi слова не говорячи, угилив Тимка по боку. Той гикнув вiд удару i впав на купу свiжоi землi, але потiм схопився i, згрiбши лопату вобiруч, сiконув нею на два сантиметри вище голови старого.

– Р-ря-туй-те-е, вбивають! – закричав не своiм голосом Йонька i з переляку впав.

З городу прибiгла Уляна i, побачивши, що старий сидить собi i нiкого не чiпае, вирiшила, що б’ються мiж собою брати, бо якраз Гаврило iз серйозним обличчям ватлав на землi Тимка.

Мати хапала старшого сина за руку, примовляючи: «Гаврюшо! Що-бо ти робиш? Гаврюшо!» Але Гаврило не слухав ii, доки не одволiк Тимка в хлiв i там закрив його. Бачачи, що небезпека минула, Йонька встав i накинувся з кулаками на жiнку i таки побив би ii, якби не Гаврило, якому тiльки й судилося сьогоднi, що розмиряти перебойцiв.

– Це ти навчила його, вiдьма голохвоста, на людей iз смертю кидатися! – репетував на весь двiр Йонька.

– Господи, та що тут у вас скоiлося? – все бiльше блiдла Уляна, притискуючи руки до грудей.

– А-а, ти не знаеш! Ти все дурочкою прикидаешся? Тобi вуха позакладало? Не чуеш, що люди балакають?

– Господоньку святий, та що ж?

– А те, що твiй сопляк трохи менi голови лопатою не зрубав. На два вершки вiд смертi був. Якби не Гаврило, завтра б i ховали. Тiльки що зустрiв Прокопа Тетерю, каже, що всовiщав Тимка, щоб Орисю з ума не зводив, так вiн на нього iз залiзною занозою налетiв.

Так нi ж! – затупотiв ногами Йонька, сварячись на хлiв, де вiдсиджувався замкнутий Тимко. – Я тобi цього не прощу. Я тобi виведу лiнiю, сибiряка проклятий!

Уляна, плачучи, пiшла в хату. Йонька дременув iз двору, Гаврило, вiдхекуючись, озирався навколо, чи нiхто не бачив iз сусiдiв iхньоi сварки. Потiм сiв на дривiтню, витер рукавом пiт. Кури, задоволенi веселою iнтермедiею, розгрiбали гнойок i дружно цокотiли iз жвавiстю ярмаркових спекулянток.

Брати мовчали. Один сапав за стiною, другий сидiв, задумавшись, надворi.

– Не буде з тебе доброго чоловiка, Тимку. Отак i зогниеш у тюрмi через свiй дурацький характер.

Павло Гречаний, пихкаючи цигаркою-бичем, пiдiйшов до Гаврила i сiв поряд. Сорочка в нього була розхристана i висмикана, на м’язистiй шиi висихав пiт, видно, Павло тiльки що випустив лопату з рук.