Вир

Вiн не сказав «здрастуйте», не сказав, чого прийшов, а просто сiв, пихкаючи цигаркою, i мовчав. Так пройшло з пiвгодини. Потiм вiн виплюнув iз рота недопалок i сказав:

– Як був я на Донщинi, так спересердя одному козаковi дверi вилами пробив. Повiриш, як садонув, так i загнались по держак… Н-я-а-а.

Гаврило взяв лопату i побрiв до свого двору, а Павло сидiв пеньком, пускав дим пiд чужу стрiху. Уляна, що вийшла з хати вилити помиi, сказала, проходячи мимо:

– Ішов би ти, Павле, додому, а то ще хлiв спалиш.

– Не спалю, – лiниво обiзвався Павло, не рухаючись iз мiсця.

Як тiльки Уляна зайшла в сiни, iз хлiва виринув Тимко. – Дядьку, дайте закурити.

Павло вийняв кисет i мовчки передав його Тимковi.

– Ти, парубче, свого не попускай. Так-то.

Тимко мовчки кивнув головою i довго ворушив у задумi густими бровами, потiм перестрибнув через тин i пiшов городами до Ташанi.

Верби кидали на леваду широкi тiнi, бiля потiчка го-робцi пили воду, мережали лапками густу грязючку. Тим-ко кинув на них палицю, i вони з шумом злетiли, густо обсiвши осокiр.

Петляючи помiж лозами, Тимко вийшов у горiшнiй кiнець села. Марка застав вдома. Вiн сидiв за столом i сьорбав борщ. Руде волосся на головi горiло мiдним дроттям.

– Пiшли зi мною. Дiло е, – похмуро сказав Тимко, сiдаючи на лаву.

Марко, здавалося, не розчув його наказу, бо дiстав iз мисника стручок перцю i заходився м’яти його ложкою.

– Кажуть, перець кров розбивае. А я його змалечку iм. Може, через те й рудий?

Тимко вирвав iз його руки ложку, швиргонув пiд стiл.

– Ти чув, що я тобi сказав?

– О, диви! – наiжачився Марко. – Сказ на тебе напав, чи що? – i, витерши губи, полiз пiд стiл за ложкою.

– Ти йдеш чи нi?

Марко заблимав повiками i деякий час здивовано дивився на Тимка. Побачивши холодну каламуть у очах товариша, зрозумiв, що трапилося щось надзвичайне, i якимось несмiлим, мученицьким тоном, в якому почувалася вся гiркота вiдданого рабства, сказав:

– Іду вже, чого кричиш? – i, згрiбши зi столу крихти, вийшов надвiр.

 – Дурна голова що не придума, а ногам робота. І куди ти мене оце ведеш? – допитувався Марко.

Тимко не вiдповiдав. Швидко пройшли через Маркiв город, спустилися до Ташанi. На них вiйнуло запахом ряски, тихим шелестом очеретiв. На Горобцевiй кладцi жiнки, виставивши напоказ голi литки, дружно гупали праниками, i те гупання гарматними пострiлами вiддавалося за Ташанню. Тимко, жадiбними принадами досмоктуючи цигарку, поп’явся стежечкою, що вела до Прокопа Тетерi.