Вир

Вона зупинилася, щось, мабуть, сказала Ганнусi, i та, взявши вiдро, пiшла далi, не озираючись. Орися обернулася до Тимка i стала чекати його, опустивши в землю очi. Нижня губа ii, налита соком вишнi, неспокiйно ковзала по верхнiй, i було таке враження, нiби вона смокче соску. Це надавало ii обличчю вигляду дитячоi вередливостi.

– Чого ти мене десятою дорогою обходиш? – запитав Тимко, обпалюючи Орисю своiми чорними черкеськими очима i намагаючись обняти дiвчину. Вона вирвалась i суворо глянула на Тимка.

– Мене лестощами не вiзьмеш. Я тобi не Харитя!

– Ха-ха! Уже якусь Харитину прибрехала, – засмiявся Тимко.

Тодi вона уважно глянула на нього, i в тому поглядi було стiльки духовноi твердостi i холодного презирства, що Тимко пригас i заблимав очима.

– Твоя губа брехлива, як у старого цигана. Я сама бачила, як ти стояв iз Харитею пiд вербами.

– Ну й стояв… Бо ти мучиш мене. Чудна ти якась. Нi обняти, нi поцiлувати тебе не можна. З Харитею простiше…

– Ну, й iди до неi.

Орися крутнулась i побiгла по рiллi. Тимко зiтхнув, крикнув услiд, чи не вийде вона вечором до озерця, але вона побiгла мовчки, швидко мелькаючи тугими, гарно виточеними литочками. Тимко довго i замрiяно дивився iй услiд, потiм закурив i пiшов заганяти волiв, що вiльно бродили бiля озера, понюхуючи свiжу траву.

Надвечiр у польовий табiр приiхав Прокiп Тетеря. Високий, сутулий, у брезентовому плащi, вiн ходив iз сажнем по полю, замiряв виоране.

– Надряпали, як ворона пазурами.

Двi пари волiв греблося, а толк який? Орачi, мать вашу за ногу! – лаявся вiн.

– Ти увiйди в положення i прикинь головою, – дибав за ним Охрiм з перев’язаною шиею. – Як я, примiром, буду орати, коли менi накинули такого погонича, як Денис? Я йому кричу «соб», а вiн верне «цабе». Я йому кричу: «Поганяй бикiв!» – а вiн трiщиться по боках, чи де заячий хвiст не показався. Ружжо з собою приволiк, бички бояться, довелося менi вогнепальну зброю носити.

Я, правда, був на фiнськiй, до оружiя звик, та не до такого, як у Дениса. Дуло в двох мiсцях трiснуло, курки мотуззям прибичовано… так i жди, що ось-ось бабахне, голову знесе. Яка тут оранка, коли живу смерть за плечима носиш?

– Ти менi хрiновини не городи, а як послано тебе орати, так ори.

– Ти розумний вказувати, а попробуй сам. Норми та-кi попридумували, що доки вiл виконае, сам ляже в борозну.

– Не твого розуму дiло.

– Та на моi руки.