Вир

І якщо ваше слово, то й женився б.

Тетеря встае з-за столу, важкою ходою iде в хатину i повертаеться звiдти з макогоном у руцi.

– Ану, вискакуйте по одному!

Марко хватаеться за клямку. Тимко говорить тихо:

– Силою нiчого не вийде. Давайте краще по-доброму. – Чула? – кидаеться раптом до жiнки Прокiп. – Та щоб отакий бандитюга був моiм зятем? Та нiколи в свiтi! Краще в труну ляжу!

– Заспокойся, Прокошо, не гарячись, – сокорить бiля нього Одарка. – Тимко парубок, мо, й гарячий, але роботящий.

– Що-о? – кричить Прокiп i зозла швиргае макогiн у кочерги, так що вони торохтять там, як костi мерцiв. – Затули собi рота i не пащекуй! Нiколи цього не буде!

Орися зiскакуе з лави, очi ii туманяться слiзьми, лице горить, як у вогнi, груди напинають кофтинку. Вона швидко пiдходить до Тимка, хапае його за руку i, змивши вiями сльози, своiми голубими очима, в яких горить нескорена рiшучiсть, як роздратована кiшечка, вставляеться на батька:

– Хоч i трiсни, хоч i лопни, бий, виганяй, а Тимко любий менi – i все тут! З ним хоч на край свiту пiду, скориночку хлiба iстиму, аби з ним, аби вдвох! Оце тобi мое слово.

– Геть, проклята, геть! – заревiв на всю хату Прокiп i, вчепившись Орисi в коси, смикнув ii до себе, щоб викинути з хати, як щеня. Але Тимко спокiйно виступив наперед, одiрвав Прокоповi руки од густих кiс коханоi, сказав, посiпуючи губами:

– Не чiпайте дiвчини. Вона хоч i ваша дочка, а бити ii не дозволю.

Потiм надiв картуз i ступив до дверей, бiля яких завмер вiд страху Марко.

– Що ж, дорогий тестечку, – сказав Тимко, затри-муючись у дверях. – Не хочеш по-доброму, вiзьму силою, – i, переступивши порiг, гримнув дверима. Вслiд йому гарячим молотом ударив у серце повний жалю i розпуки крик Орисi.

IX

В контору артiлi вбiг Прокiп: картуз на потилицi, черемхове пужално так i в’еться в руках, обличчя розгублене, пiт очi заливае.

– Посiвматерiал вийшов, – видихнув вiн за один раз i важко сiв на стiлець.

Оксен, що саме розмовляв iз рахiвником, затих, очi його зробилися суворими.

– Як нема? Тобi ж давано!

– Що ж, що давано! Висiяли!

– В тебе завжди не так, як у людей. Скiльки не засiяно?

– Гектарiв десять.

Гуртом стали радитися, що робити. В артiлi посiвматерiал вийшов, з району позичали два рази i сказали, що бiльше не дадуть. Як бути? Оксен, похмурий i сердитий, поiхав у сiльраду ще раз дзвонити в район.