Вир

– Заснеш ти сьогоднi чи нi, бiсова дитино? – накричала на неi Олена. Почувся шльопок по голому задику, i дiвчинка заплакала.

– Заплач, Матвiйку, дам копiйку, – перекривив ii Сергiйко, що до цього часу мовчав.

– Цить, бо й тобi дам!

– А що я роблю?

– Чоботи он приволiк, як хлющi. Завтра засохнуть, як взуватимешся?

– Водою розмочу.

– Голову свою дурну розмочи в отих калюжах, по яких день у день бродиш… Лiзь на пiч i спи, доки я тебе халявами не вiдхльоскала.

В хатинцi зробилося тихо.

У великiй хатi також вкладалися спати. Дорош уже лежав на розкладушцi, зiбгавшись калачиком, укрившись цупким домотканим рядном. Оксен довго сопiв, роззуваючись, потiм однiс чоботи в хатину, поставив на припiчок, щоб просохли, i там же розвiсив онучi.

– Ти корову ввечерi напувала? – запитав вiн у жiнки. – Напувала.

– Ну, як вона там?

– Ранiше, як через тиждень, не отелиться.

Оксен бiльше не став розпитувати, а загасив лампу i, ввiйшовши в хату, лiг на дубове лiжко. Вiкно, освiчене мiсяцем, повiсило на грубку дивну мережку, кинуло посеред хати вiконний хрест. За хатою стояла сонна весняна тиша. З бляшаноi покрiвлi стiкали каплi в дубовий дзбан, стукали рiвномiрно, набридливо i безконечно: цьвох, цьвох, цьвох, цьвох… Пiд iх тиху музику Оксеновi стало дрiматися. Потiм дрiмота вiдлетiла, вiн вiдкрив очi i тяжко, з шумом, зiтхнув. Дорош теж заворушився на своiй розкладушцi i кашлянув тим характерним кашлем, коли людина наковтаеться пилюки i в неi дере в горлi.

– Що, не спиться? – тихо обiзвався Оксен i скрипнув лiжком.

– Щось не бере…

– На новому мiсцi завжди так. Недавно я iздив у село Перетятки до своеi рiднi. Дiло було зимою. Звичайно, з дороги перемерз, пiсля вечерi полiз спати на пiч. Чого кращого треба? Тепло, затишно, привiтно… А от не засну, хоч убий. Так до пiвночi провалявся, а тодi як захрiп, так ледве розбудили вранцi… Ну, як там на фiнськiй було? Жарко? Вернулися деякi нашi сiльськi хлопцi, так розказують, що скрутно приходилося.

– На вiйнi хорошого мало, – неохоче вiдповiв Дорош.

– Де ж тебе контузило? – запитав Оксен, вкладаючи в це запитання той змiст, що бiля якого населеного пункту це сталося.

– На снiгу пiд сосною, – вiдповiв Дорош, i в його вiдповiдi чулася прихована посмiшка.